Франко І. Я. - Панські жарти, Франко І. Я.

рядок 1617:

 

Немов із коминів, бухтить...

 

Рядок 1618 читався так:

 

Несесь, на вусах мов ігли...

 

Додано рядок 1668:

 

А паламар і одвічав…

 

Викреслено такі шість рядків, починаючи з 2217-го:

 

Такої розв’язки, мабуть,

Вони не думали діждатись.

Відразу бачать, що капут

Прийшов, що годі опиратись.

І то ще щастя їх було,

Що жаден з них не смів і рватись.

 

Натомість написані такі нові рядки, починаючи з 2217-го:

 

Таким ми напором страшним

На них наскочили, що й мисли

У них не було опираться;

Тривога й жах на них натисли

Так, що ніхто не смів і рваться...

 

Додано рядок 2224:

 

Самі не знаючи чого...

 

Додано рядки 2460-2462:

 

Про хлопськії права, що скверні

Промови людям промовляє,

На злочини їх підмовляє...

 

Рядок 2463 читався так:

 

На те, мовляв, і свідки суть...

 

Починаючи з рядка 2488 до 2513 багато рядків перероблено і додано. Подаємо їх текст за виданням 1893 р.:

 

Заїхав, з паном день у день

Балює, бавиться, полює,-

А в вольних хвилях б’є, катує

Хлопів і силує свідчить

На панську користь. Боже милий!

Що з нами буде! Очорнили…

 

У виданні 1911 р. ці події описано так:

 

Заїхав, а враз з ним худий

Новий комісар. Поділили

Вони між себе так роботу,

Що староста мов на охоту

В дворі із паном день у день

Балює, бавиться, полює,

Комісар же, глухий як пень

На людські кривди і терпіння,

Не знав ні права, ні сумління,

Не сердився, не лютував,

Лише з незрушеним спокоєм

Холоднокровно слідство тяг,

І тим тупим спокоєм своїм

На свідків наводив він страх.

Питав помалу і розважно

І слухав відповідь уважно,

Та запитами так підходив,

Що неосвічених людий

До признань і до сліз доводив,

Його й прозвали «чорт худий».

Се слідство вів він по-мистецьки,

Все списуючи по-німецьки,

Лиш те, що злого і лихого

Про себе й інших люди знали,

А не нотуючи нічого,

Що проти пана зізнавали…

 

Починаючи з рядка 2522 до 2604, автор зробив значну переробку тексту. Подаємо текст за виданням 1893 р.:

 

І в свято нас, немов поган.

Гнав на роботу - ані слова!

З нас всякий ходить, мов отрутий...

«Тепер нам лиха не минути! -

Така іде між нами мова.

Такий протокул - то тюрма!

Таж він як се пішле до Львова,

То вже й рятунку нам нема:

Запруть, закоплють, нічичирк,

Живих положать в домовину!»

Отак в вечірнюю годину,

Зійшовшися де-будь край тину,

Сумуємо. Коли, втім, зирк -

Комісар! Скулився, мов крався

Кудись. Ми втихли і поклін

Йому... Хильцем прискочив він

І живо, шептом обізвався:

«Ви клюпа кльопа! Поше мій,

Як ви в протоколь самотався!

О, клюпа кльопа! Все як стій

Всю правту каше! Хоч і знає,

Що тут його арешт чекає,-

Ні, він не спреше! Клюпий кльоп!

Чи в вас нема на тільки коп,

Щопи спрехати, не признати?

Чи, моше, пуків страшно вам?

Са той протоколь я пи сам

Казав вам втвоє тільки тати!

Ну, що ж тепер?» -

«Що бог пошле,

Те будем мусити терпіти».-

«Що пог пошле! То туше зле!

Як путеш штати і ситіти,

То пог нам всю піту пошле!

От що! Ту трепа міркувати,

Самим сепе порятувати!»

 

Мовчали ми,- лиш наш поклін

І погляд, знай, за нас благає

Комісара. Всміхнувся він

І каже: «Туше ви турна є,

Хоч чесна, кльопа! Так зропіть:

Ще нині ніччю швитко шліть

Пленіпотентів віт громати,-

Всю правту топре попишіть,-

І ша, мовчіть! Тругої рати

Нема для вас! А пам’ятала,

Мене в ту справу не вмішала!

Ну, куте нахт! Ідіть, спішіть!»

 

І скулившись, мов хорт, він скочив

На вулицю, та до двора,-

А ми метнулись сеї ж ночи

Письмо писать, складки збирать,

Пленіпотентів виряджать

До Львова. Крайня вже пора

Була! Пан староста вже мав

Скінчити завтра слідство з нами.

Гей, тож-то лютився, кричав…

 

Рядки 2610-2611 читалися так:

 

Наш пан листи ті верховими

Мав розіслати по панах...

 

Рядок 2791 читався так:

 

Пок заморозь не відійшла...

 

Рядок 2894 читався так:

 

Що й вас у Львові мали скути…

 

Додано рядок 2895:

 

Аби навіки вас замкнути...

 

Рядок 3811 читався так:

 

І гнів і кашель го душив...

 

Крім цих виправлень, є й дрібніші, менш істотні правки.

Після виходу поеми «Панські жарти» у складі збірки «З вершин і низин» 1887 р. «народовський» критик Г. Цеглинський виступив із тенденційною рецензією на Франкові твори.

В листі до М. Драгоманова від 13 березня 1895 р. І. Франко заперечив суб’єктивістську характеристику Цеглинським його поеми «Панські жарти» (див. лист І. Франка до М. Драгоманова у нашому виданні, т. 50).

У своїй же передмові до поеми «Панські жарти» в 1911 р. І. Франко виявив некритичне ставлення до цієї рецензії.

Подається за виданням 1911 р.

 

Франко Яків Іванович (1802-1865) - батько поета, коваль і хлібороб з села Нагуєвичі на Львівщині.

«Зоря» - літературно-громадський журнал ліберально-буржуазного напряму, виходив у Львові в 1880-1897 рр.

Цеглинський Григорій Іванович (1853-1912) - український письменник і критик, був одним із ідеологів реакційного «народовського»