Рудольф Рудольфович Лускач - Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Трюк з усиплянням жаб та ящірок не справив на геолога ніякого враження. Іван Хомич знав, що в основі цього «чаклунства» лежить гіпноз — тварини стають нерухомі, коли їх швидко обертати і натиснути на певні нервові центри. Від цього виникає так званий каталептичний стан. А бурмотіння підсилює гальмування нервового центру.
Феклістов сам колись присипляв у такий спосіб голубів і кролів, щоправда, без бубна та заклинань. Він показував це «чудо» учням старших класів у нагороду за їх успіхи з природознавства. Та геолога дивувало, що шаман знав про його часті походи вздовж ріки. Очевидно, Феклістова помітив якийсь тунгус, а про все інше вже неважко було догадатися. Ті, хто шукає золото, завжди копають і промивають пісок. А втім, не завадило б попросити, щоб тунгуси про це не розповідали нікому. Щоб надати своєму проханню належної солідності, Феклістов вирішив подарувати Хатангінові свою рушницю, яку дав йому фельдшер. Все одно вона вже непотрібна геологові — адже за кілька днів він від'їздить до Владивостока.
Тунгуський мисливець не хотів лишитися в боргу. Феклістов мусив узяти дві соболині шкурки — відмову сприйняли б як образу. Ціна шкурок у кілька разів перевищувала ціну рушниці.
Потім Іван Хомич дружньо розпрощався з мисливцем і шаманом. Провідника він не взяв — був певен, що не заблукає, — і рушив у путь.
Тунгуси показали Феклістову вузеньку звірину стежку — найкоротший шлях до річки, звідки вже неважко було дістатися до хатини Орлова. Феклістов, весело насвистуючи, крокував вузенькою стежечкою.
Через таку безтурботність він зненацька спіткнувся і впав у велику яму. Бурі, що гуляють по тайзі восени та взимку, вивернули тут стару ялину, а густа й висока трава приховала цю природну пастку. Феклістов ледве виліз із ями, весь подряпаний і брудний. Недобрим словом згадав він тунгусів, що показали йому цю стежку, і вирішив збочити з неї. Зорієнтувавшись по своєму кишеньковому компасу, геолог пішов через тайгу навпростець.
За своїм характером він був людиною спокійною, але рішучою, а іноді навіть упертою. Саме ця риса і взяла верх, коли Феклістов зупинився перед непрохідною хащею, яку необхідно було обійти. Щось ніби нашіптувало геологові, що йому треба повернутися на звірину стежку, але впертість вела його далі, йти було дедалі важче, подекуди доводилося продиратись крізь густі чагарники та підліски, і лише після кількох годин блукань Феклістов змушений був визнати, що зробив помилку, коли збочив зі стежини.
Час від часу він сполохував глухарів і рябчиків, кілька разів чув, як з шумом утікав якийсь звір. Місця, якими проходив геолог, вражали дикою красою та барвистістю. Веселі берези стояли поруч ясно-зелених модрин, з високої трави й різних кущів здіймалися невеличкі скелі та валуни. Маленька річечка вперто пробивала собі шлях… Цю чудову панораму облямовували темні гори, порослі майже синіми ялинами, над якими подекуди височіли велетенські самотні сосни. Розчісувані вітром крони дерев здавалися старими жалобними прапорами, що майоріли тут одвіку.
Феклістов сів відпочити біля струмка, понад яким вирішив іти далі, — адже струмок, певно, впадав до знайомої золотоносної річки. Іван Хомич перейшов на другий берег і тільки-но ступив кілька кроків, як почув сердите бурмотіння і побачив перед собою ведмедя.
Феклістов став мов укопаний, затамувавши подих. Він почував себе, наче миша, перед якою раптом з'явилася гадюка. Таке порівняння в мить страшної небезпеки могло зародитися справді тільки в голові шкільного вчителя, для якого природознавство було другою натурою. Хто-небудь інший в першу чергу подумав би, звичайно, про свій порятунок.
Феклістов натрапив на ведмедицю, яка лежала з ведмежам поблизу в барлозі. Коли минув перший переляк, Феклістов хотів було швидко перейти струмок. Але тільки-но він ступив крок, як волохата матуся люто загарчала й звелася на задні ноги.
Тут уже часу для роздумів не лишилось. Феклістов кинувся до розлогої берези й блискавично видряпався на неї. Ведмедиця, видно, не чекала такого — вона захитала велетенською головою, начебто висловлювала свій подив або задоволення з того, що її поява примусила непроханого гостя втекти.
Ведмежатко вискочило з барлога, проте матуся задньою лапою згребла малого пустуна, і він скотився під її кошлатий живіт.
Феклістов з цікавістю спостерігав цю сцену, бо був певен, що звір не полізе за ним на березу. Досі йому ніколи не доводилося бачити зблизька, так би мовити, інтимне життя ведмедів. А тут раптом трапилась така чудова пагода. Ведмедиця здалася Феклістову добродушною, а ведмежатко навіть чарівним. Дбайлива матуся, певно, влаштувала тут собі на ніч барліг і раптом відчула небезпеку. Ведмедиця якийсь час принюхувалась, потім подивилася на непроханого гостя й, нарешті, рушила до потоку. Вона щось тихо бурмотіла, мабуть, наказуючи малому йти слідом за нею. Біля струмка ведмедиця зупинилася й знову глянула на Феклістова. Ведмежа тим часом почало пустувати на мілині. За це воно дістало ляща і жалібно заскімлило. Після цього ведмеді швидко зникли в лісі.
Феклістов почекав ще якийсь час, потім зліз з дерева й пішов оглянути барліг ведмедиці.
Трава та дерен на тому місці були вирвані пазурами сильних лап. Утворилась яма, в якій і влаштувався так затишно хижак.
Яма не являла собою нічого цікавого, проте очі Феклістова прикипіли до одного місця, де щось дивно блищало в промінні призахідного сонця.
Феклістов ступив кілька кроків і навколішках сповз у барліг. Геолог не вірив власним очам: перед ним лежала купка золотих зерен.
Від хвилювання в нього аж у голові запаморочилося.
Феклістов розгрібав руками глину, пересівав між пальцями золоті зернята і звичайні камінці, задихаючись, гарячково хапаючи повітря, наче робив щось важке, виснажливе.
Помалу він заспокоївся, та вгамувати бурхливої радості від багатої знахідки все одно не міг. Іван Хомич раптом заспівав, але в ту ж мить схаменувся й сторожко оглянувся, наче злякавшись, що його спів міг привабити нежаданого спостерігача.
Золота було так багато, що Феклістов навіть не міг забрати всього з собою. При ньому була лише невеличка шкіряна торбинка, яку він завжди носив на своєму ремені, та гаманець з тютюном. Феклістов згадав про соболині шкурки, що лежали в нього в сітці
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач», після закриття браузера.