Ігнасіо Карденас Акунья - Загадка однієї неділі

Сенатор помахав рукою і гукнув:

— Томас!

— Накажіть йому повернути мені листи й пістолет, — мовив я.

Сенатор зробив відповідний жест, і Томас вручив мені «люгер». Потім поліз до іншої кишені і витягнув листи. Сховавши їх, я сказав:

— Сенаторе, ваш пістолетик у Гастона. Гадаю, вам досить просто попросити, щоб він повернув його вам.

А потім я вчинив зовсім несподіване для них. Затиснувши в долоні кубик льоду, я щосили затопив кулаком Томасові в пику, аж краплі крові з його носа бризнули на стіл. Томас закрутився по газону, немовби поранений звір. Тільки біля виходу я показав усім спину. А з трампліна на нас приголомшено позирала Гленда.

Всю дорогу до центру міста я бився в роздумах. Все так уїлося мені в печінки, що аж викликало нудоту. Я змушений був копирсатися в брудних справах багатьох можних світу цього, і начебто тільки Рамераль з них усіх не мав алібі. Я вилаявся подум-ки і вийшов з омнібуса.

В готелі прийняв душ і відразу ж пішов звідти. Вода дещо пом'якшила біль у моєму зраненому тілі, а думка про смачний обід у маленькому ресторанчику Ісайаса навіть трохи підбадьорила мене.

Ісайас занепокоївся, побачивши синяки на моєму обличчі. Це був гладун з дитячим обличчям. Мене він дуже поважав відтоді, як одного разу я визволив його від особи, котра систематично грабувала його. На віддяку він завжди ладний був почастувати віене найкращими із своїх страв. Я був голодний, їв багато і зі смаком.

О сьомій вечора я вийшов з ресторану і сів до омнібуса, щоб під'їхати до Батлера. Дорогою перегорнув вечірнє видання газети «Ель Паїс». З моїм арештом справа про вбивство Сусанни знов набрала популярності. Газети, як завше, компенсували відсутність інформації найфантастичнішими вигадками.

Коли вийшов з омнібуса на вулиці Санхи, в китайському кварталі було спокійно. Я натиснув кнопку дзвінка; потім кинув оком на антикварні вироби, які Батлер виставляв у своїх вітринах.

— Каламба, плийсов сеньйол Алес!

Я зняв капелюха і зробив глузливий реверанс.

— Ола, Чінь-лі! — привітав я його. — Спитайте-но в свого господаря, чи не зволить він прийняти мене.

Чінь-лі церемонно вклонився і зник. Чекав я з хвилину. Він з'явився знову, і я попрямував слідом за ним довжелезним коридором. Батлер чекав мене в своєму кабінеті. На ньому був широкий китайський шовковий халат, а з-під столу виглядали його ноги в китайських пантофлях.

Наближаючись до нього, я помітив у його очах якийсь дивний блиск. Дрібна деталь, але мене вона насторожила. Підступна людина цей Батлер, і чекати від нього можна було всього. Люб'язно всіхнувшись, він радісно вигукнув:

— Я поздоровляю вас, Аресе! Виявились ви твердим горішком і до того стриманим на язик. Щиро поздоровляю вас. Не часто випадає стрічати людей з такими достоїнствами.

Потому з підкресленою ґречністю вказав мені на стілець, дістав пачку сигарет і запропонував мені. Я відмовився, але він полишив це без уваги і закурив сам.

— Сподіваюсь, ви принесли добрі вісті.

— Я побачився з Шестипалим, Батлере. Якщо це ви називаєте доброю звісткою…

Він зробив схвальний жест, але, як мені здалося, не виявив надмірної цікавості.

— Ви не дотримали умов нашої угоди, — забідкався він, — Ми ж домовились, що ви надасте мені можливість переговорити з ним.

— Він вислизнув з моїх рук.

— А «Балерина»? Пощастило забрати?

— Так, — лаконічно відказав я, — і я поверну її господареві.

— Господар я, віддайте її мені!

— Ви не зрозуміли мене, Батлере: я сказав, що віддам картину її власникові.

— Ви ж бачили грамоту на володіння! — вигукнув Батлер. — Хочете, щоб я показав її вам ще раз?

Він відчинив шухляду, витягнув пергамент і розгорнув його на столі.

— Прочитайте! Упевніться самі!

Я байдуже уп'явся в нього поглядом і повторив:

— «Балерина» вам не належить.

Батлер палив мене поглядом.

— Чорти б вас узяли! — прошипів. — Та ви, Аресе, зрадник, такий же клятий зрадник, як оцей пес — Шестипалий. Ми ж домовились…

— Грайте поросячу комедію перед кимось іншим, хто вас не знає, Батлере, — промовив я похмуро. — Вас картина аж ніяк не цікавила. Ви мене вирядили за Шестипалим під приводом цієї байки про картину просто для того, щоб я розшукав його. Він обдурив вас під час розподілу здобичі. Та зовсім не в картині справа…

— Ви для мене надто міцний горішок, Apec, — із жалем визнав Батлер. — Мені анізащо не слід, було лізти в цю справу. Так мені й треба. — Натиснув кнопку дзвінка і лаконічно попрощався зі мною. — Мій служник проведе вас до дверей.

Мені вже остогидла ця комедія. Проте я не мав наміру кінчати на цьому.

— Не турбуйтеся, — мовив, підводячись, — дорогу я знаю. — Зробивши кілька кроків, обернувся: — Дуже шкода, що ви такий короткозорий, Батлере. А ми могли б порозумітися відносно урни. От ця справа варта заходу.

Ефект — неймовірний. Батлер скочив з місця. Очі в нього мало не повилазили з орбіт, а зіниці випромінювали якусь нелюдську еманацію.

— Стійте, Аресе! — вигукнув він.

Я обернувся лицем на чорне дуло його пістолета. Настрій у мене був паскудний, проте спробував ще пожартувати.

— Я мав на увазі не такого роду справу, Батлере, — промовив похмуро.

— Вертайтесь і сідайте, Аресе. Будьте ласкаві!

Я втомлено опустився на стілець. Судячи з усього, Батлера пройняла якась