Едгар Райс Берроуз - Тарзан та його звірі. Тарзанів син

Мавполюд ніяк не міг заспокоїти хлопця, аби отримати якусь виразну відповідь.

З великими зусиллями Тарзан довідався від нього, що гурт білих проходив селищем кілька днів тому. Ці люди розповіли тубільцям про страшного білого диявола, який женеться за ними, і застерегли місцевих мешканців, що з тим демоном у спілці йде ще ціла зграя інших страшних демонів.

Юнак розпізнав у Тарзанові саме того диявола, якого йому змальовували білі та їхні чорношкірі слуги, й нажахано чекав, що ось-ось з’являться інші демони у вигляді мавп і пантер.

Тарзан добачив у цьому підступну руку Рокова. Росіянин намагався зробити для нього мандрівку якомога важчою, залякуючи тубільців і наставляючи їх проти Тарзана.

Тубілець також розповів Тарзанові, що той білий, котрий верховодив, пообіцяв неграм величезну винагороду, якщо вони заб’ють білого демона. Отож загалом повторю, — валося усе те, що вже трапилось раніше; але щойно чорношкірі побачили Тарзана, як їхня кров стала водою — саме про це й попереджали їх носії з команди білого.

Зрозумівши, що мавполюд не збирається кривдити його, тубілець урешті зміцнів духом і, на прохання Тарзана, повів його в селище, згукуючи своїх одноплемінців, бо «білий диявол пообіцяв не робити вам кривди, якщо ви негайно повернетеся і відповісте на його запитання».

Один по одному чорношкірі поверталися до селища, але переляк у них ще не минувся, про що свідчили їхні вирячені очі й перекривлені обличчя.

Вождь одним із перших повернувся до селища, і саме його Тарзан найбільше хотів розпитати, не бажаючи тратити час на балачки з багатьма чорношкірими.

Цей чоловік був низенький і гладкий, із довгими, як у мавпи, руками. Увесь його вигляд не віщував нічого доброго.

Лише несамовитий переляк, що засів у ньому від історій, переказаних чорношкірими й білими з групи росіянина, втримував його від того, щоб зі своїми воїнами негайно накинутися на Тарзана й розправитись з ним, бо ж він і його люди були затятими людожерами. Тільки страх, що Тарзан демон, може, справжній, а там ще десь в джунглях чигають інші демони, втримував М’ганвазама від негайного здійснення своїх планів.

Тарзан докладно розпитав вождя і, співставляючи його свідчення з тим, що розповів молодий воїн, виснував, що Роков та його сафарі — носії, пойняті страхом, утекли в напрямку далекого Східного Берега.

Багато хто з носіїв Рокова утік від нього. Саме в цьому селі він повісив п’ятьох за крадіжку й намір дезертирувати. Судячи з того, що плем’я ваганвазам довідалося від чорношкірих носіїв росіянина, які були не настільки залякані брутальним Роковим, аби не говорити про свої плани, виходило, що він не міг зайти дуже далеко, адже решта його носіїв, кухарів, тих, що ставлять намети й носять за білими рушниці, і навіть їхній старший, намірялися чкурнути в джунглі, полишивши бвану на ласку невблаганних джунглів.

М’ганвазам сказав, що з цією групою білих не було ніякої білої жінки чи дитини; але з того, як вождь це говорив, Тарзан виснував, що той бреше. Кілька разів мавполюд заторкнув цю тему з різних боків, та жодного разу йому не вдалося спіймати хитрого людожера на брехні; той і далі твердив: ні, в тій групі не було жодної жінки чи хлопчика.

Тарзан попросив у вождя поїсти, і після вагань та переговорів правитель згодився нагодувати його. Під час їди Тарзан намагався розговорити інших членів племені, особливо хлопця, якого був полонив у джунглях, але присутність М’ганвазама запечатала їм вуста.

Врешті, пересвідчившись, що ці люди знають набагато більше, ніж говорять йому про росіянина, про долю Джейн і дитини, Тарзан вирішив переночувати в селищі, сподіваючись дізнатись щось суттєве.

Коли він повідомив вождя про своє рішення, то був дуже здивований — так раптово змінилося ставлення до нього. З попереднього недовірливого недоброзичливця М’ганвазам перетворився на улесливого й запобігливого господаря.

Зразу ж мавполюд дістав найкращу хатину в селищі, звідки вигнали найстаршу дружину М’ганвазама, а вождь тимчасово переселився до своєї наймолодшої втіхи.

Коли б Тарзан згадав, що чорношкірим обіцяно велику нагороду, якщо вони вб’ють його, то швидше зрозумів би, чому М’ганвазам так несподівано подобрішав.

Білий велетень спатиме в одній з його власних хатин — так М’ганвазам легше здобуде свою винагороду. Вождь сподівався, що Тарзан, дуже втомлений мандрівкою, не забариться скористатися з вигод його «палацу».

Хоча мавполюд звичайно уникав ночувати в хатинах тубільців, цього разу він вирішив зробити виняток — аби розбалакати когось із молодших воїнів біля вогню, що палає посеред курної хатини, й вивідати якомога більше правди. Тому Тарзан прийняв запрошення старого М’ганвазама, але зауважив, що воліє заночувати в іншій хатині з кимось із молодших хлопців, а не виганяти стару жінку вождя на холод.

Беззуба стара потороча, почувши таке, аж заусміхалася на радощах. Ця Тарзанова пропозиція ще краще влаштовувала вождя: гадаючи оточити Тарзана гуртом підібраних убивць, той радо погодився і розмістив його в хатині недалеко від селищних воріт.

Оскільки цієї ночі мали відбутися танці-на честь мисливців, які повернулися з полювання, Тарзан залишився сам у хатині, бо М’ганвазам наказав молодикам іти на святкування.

Щойно мавполюда зручно розташували в призначеній для нього пастці, М’ганвазам закликав до себе тих молодих воїнів, яких він відібрав ночувати з білим дияволом.

Жоден з них не зрадів такій перспективі, бо глибоко в їхніх сповнених забобонами серцях гніздився страх перед дивним білим велетнем. Але слово М’ганвазама було законом для його людей, тож жоден не смів відмовитися від доручення, яке йому дали.

У той час як М’ганвазам пошепки розповідав свій план воїнам, що з’юрмилися довкола нього, стара беззуба карга, яка завдяки Тарзанові зосталась на ніч у своїй хатині, сновигала довкола змовників, начебто щоб підкинути дров у вогнище, а насправді всотувала кожне слово з їхніх розмов.

Тарзан уже спав годину чи й