Володимир Читай - Правдиві історії Чарівного Лісу. Випуск 1

почули.

Сизокрил розповідав їй про Чарівний ліс, про друзів своїх. Ксені подобалося слухати усі ці історії, які нагадували казки. Особливо про Пір'їнку. Коли мова заходила про неї, голуб ставав сумним і невеселим. «Де ж вона, мила моя. Чи чекає ще?» — Сизокрил дивився на срібний місяць, наче чекав від нього відповіді. На його блискучій тарілці він подумки дзьобом малював свою Пір'їнку і йому здавалося, що вона йому усміхається. Тоді голуб казав: «Чекай, мила. Я повернуся. Я ж обіцяв.» Цими довгими ночами сумом огортало груди. Найбільше він шкодував, що не встиг сказати Пір'їнці найважливіших слів.

Коли усе село засинало, він співав. Спочатку тихенько, а потім на повні груди:

Варто чи ні Жити без тебе? Я б полетів З тобою в небо. Я повернув би час назад І сказав би так: Я люблю тільки тебе, Богом дану мені. Моє серце палає У вогні, що ти дала мені, Богом дана одна, Моя голубко кохана.

Його пісня луною розходилася горами і здавалося, наче й вони підспівують Сизокрилу.

Минуло кілька місяців. Голуб посивів, став білий-білий. Від сизих крил і сліду не залишилося. Сизокрил трішки підлікувався і вже так-сяк міг літати.

Однієї ночі, коли Ксеня прийшла слухати чергову історію, він сказав:

— Ксеню! Сьогодні остання ніч. Зранку я полечу. Мені час повертатися.

— Ні! Тобі ще рано! Ти ще слабий. Хіба ж ти забув тих яструбів з Дикого лісу?

— Я обіцяв Пір'їнці повернутися. Вона мене чекає! Однаково загину: чи тут від суму за нею, чи в Дикому лісі від яструбових пазурів.

— Знайдемо тут тобі голубку! Хіба тобі не подобаються наші сільські? Он сусідські голубки на тебе так і заглядаються! — Ксеня жартівливо подивилася на нього. Але побачила незворушливий погляд і зрозуміла, що тут не до жартів. Голуб вже все вирішив. — Гаразд, друже. Лети, як ти так вирішив.

Зранку-раненько, полетів Сизокрил додому. Летить, чує як люди співають:

Туман яром, туман долиною, Туман яром, туман долиною, За туманом нічого не видно…

Болять крила, але летіти треба. Трішки летить, потім сяде на гілку, відпочиває. Не ті вже крила.

Ось вже й Дикий ліс. Летить голуб лісом, за кущі та гілки чіпляється. Не такий вже спритний, як колись… «Я так і за тиждень цей ліс не перелечу.» — думає. Злетів над лісом, так легше стало. Справа пішла жвавіше.

Раптом з-за хмар яструб на нього кинувся. Побачив голуб його, ухилитися намагався, але марно. І яструб молодий та дужий, і голуб вже не той, що був. Схопив яструб його гострими пазурями, око виколов, і поніс. Тріпотів голуб крилами, але марно. Лише останні сили витратив, свідомість втратив.

8. Пір'їнка рятує Сизокрила

— Мамо, я здобич приніс! — задоволений Крилат з братами-яструбами повернувся з полювання і кинув в гніздо білого голуба, який ледь ворушився.

— Молодець, сину! — похвалила мама. — Гей, голубка! Йди здобич розібрати допоможеш!

Крилат побачив, що голуб якусь стрічку має, зацікавився і доторкнувся до неї. Сизокрил відчув це, з останніх сил на лапи зіп'явся, пискнув «Не руш!» і дзьобнув яструба. А далі з гнізда вискочив і каменем полетів донизу.

— Втік! За ним браття! — яструб з братами кинулися донизу.

Голуб з гуркотом, чіпляючись за гілки, впав на землю. Пір'їнка була неподалік. Вона швиденько підійшла, подивилася на голуба і побачила ледь помітну на білому тлі стрічку, на якій ще було видно вишивку. Фарби вже повигорали, але голубка впізнала свою роботу.

— Сизокриле?… — прошепотіла вона і від почуттів, які переповнювали її, втратила свідомість, і впала, наче мертва.

— Що, неньо? Що з вами? — Крилат, який вже підлетів, підскочив до неї і почав махати крилами, наче вентилятор. Пір'їнка отямилася і кинулася до голуба.

— Це ж мій Сизокрилик! — Голубка підняла очі, повні сліз. — Що ж ти накоїв, сину… Ти ж його вбив!

Узявся яструб за голову, крила виламує, а серце вогнем пече. Кинувся до лап її і кається:

— Пробачте мені, ненечко! Білий він, а не сизий. Сплутав я. Що ж тепер робити? Як його врятувати? Кажіть! Я все, що завгодно зроблю!

— Охороняй його, синку, що б вовки не з'їли!

Повидирала голубка своє пір'я аби вмостити ліжечко Сизокрилу, накрила теплим пуховим одіялом. Не допомагає. Лежить голуб, ледь теплий, без тями, важко дихає.

— Що робити, ненечко? Як його врятувати? — ходить навколо Крилат, спокою немає. Відчуває свою провину.

— Якщо хто й може мого Сизокрила від смерті врятувати, то це тільки Фарма.

— Кажіть! Я приведу його!

— Це вона, змія! Живе в Чарівному лісі. Вона мудріша за тебе і сховається так, що й не знайдеш. Але я знаю, хто тобі допоможе! Лети до ворона Карка, що живе на старезному дубі. Він найбільший з воронів, ти побачиш. Постукаєш в дупло три рази, скажеш, що Сизокрил в біді. Він тобі допоможе! Лети, сину, не барися!

Наказав Крилат братикам своїм, яструбам, Сизокрила з Пір'їнкою охороняти, нікого не підпускати. А сам помчав до Чарівного лісу. До кордону лише підлетів, а горобці вже на сполох б'ють:

— Повітряна атака! Обережно, яструби!

— Не бійтеся, я не полювати! Я за лікарем! За Фармою!

Здійнявся високо в небо, що б добре місцевість розгледіти і побачив старого дуба посеред лісу. Кинувся до нього і на гілку біля