Лев Уланів - Лютий шаленів хуртовинами

Боївку було знищено, але Ільїн не відчував задоволення. Ватажка банди ніде не було. Один полонений сказав, що бачив, як Чапка, не вилізши на поверхню, знову сховався у схроні.

Ільїн з кількома солдатами спустився у бандитський барліг. Довго нищпорили вони по всіх закутках, але Чапки не знайшли. І тільки, обшукуючи місцевість, вони побачили третій, добре замаскований вихід із схрону метрів за триста на північ од галявини.

— Ось де він вийшов, — промовив Ільїн з неприхованою досадою. — Прогавили вовка.

Од виходу тягнулися сліди величезних чобіт. Залишивши частину людей біля схрону, Ільїн повів решту по цих слідах.

Тепле весняне сонце пригріло ліс. Красуються мідними стовбурами сосни, біліють оновлені берізки. Земля парує на сонці, скидаючи з себе залишки снігової ковдри. Хороше весною в лісі! Бадьорить прозоре чисте повітря, сповнене запахами пробудженої землі, торішнього листя, смоли, милують око стрункі дерева.

Тільки чоловік, що йшов цього весняного дня лісом, не помічав навколишньої краси. Вона була не для нього. Він поспішав не зупиняючись, вибирав сухіші місця, щоб не залишати сліду. Це був Чапка. В руках у нього був автомат, у кишенях — гранати. Обличчя бандита палахкотіло такою люттю, що здавалось, дай йому волю — і він знищить усе живе.

Задихаючись од утоми, ватажок бандитів тікав, заплутуючи сліди. Він не знав, де і як йому заховатися од погоні. Його охопив жах. Уперше відчув він, що в нього немає ні помічників, ні підтримки на цій землі. На узліссі, недалеко від Рудного, його обстріляли «яструбки» із загону Орленка. У село шлях був закритий. Куди ж? Раптом Чапка згадав: дід Остап. У нього в схроні можна пересидіти.

Надвечір бандит дістався до хутора. День догоряв. У підсліпуватих віконцях хатини полум’яніли відблиски заходу. Пес кинувся на Чапку. Вилаявшись, бандит випустив по ньому коротку чергу з автомата. Коли дід Остап вийшов на ганок, Цезар звивався у передсмертних корчах. Бандит зустрівся з поглядом старого і прочитав у його очах таку відверту ненависть, що аж закляк на місці. Та виходу не було.

— Сховай мене! — прохрипів Чапка.

Він намагався говорити твердо і впевнено, але в голосі бринів жах.

— Чого прийшов? — з ненавистю спитав Остап.

— Веди у схрон. Відлежусь у тебе, віддячу. А якщо трапиться зі мною щось, з того світу прийду і тоді гляди.

— Приходь тільки з того світу. А зараз іди геть, — крикнув старий і грюкнув дверима. Важко стукнув засув. Ні вмовляння, ні погрози не допомогли Чапці. Остап не відчинив.

Тоді бандит зірвав з пояса гранату і, розмахнувшись, кинув її у невеличке віконце Остапової хати.

Здригнулася од вибуху хатина, кривавими скалками бризнули шибки, з вікон вихопився їдкий дим, почувся стогін. Не озираючись, Чапка зник у лісі.

Солдати і бійці винищувального загону оточили і прочісували район, де блукав Чапка. Кільце дедалі стискалося.

Ватажок неіснуючої більше боївки метався, як зацькований звір. На другу добу, стомлений і голодний, бандит вийшов на узлісся біля Яворова, де стояла рота Ільїна, і побачив, що з боку села заслону немає. Можна вийти з лісу. Але куди?.. Дорога тільки одна — в село, де повно солдатів, і кожний крок може бути останнім. Чапка довго дивився з-за стовбура сосни на село, що мальовничо розкинулося понад річкою. На городах працювали люди, десь зовсім близько високий дівочий голос виводив пісню. Людям не було ніякого діла до того, що в лісі, біля самого села, стоїть знесилений і жалюгідний ватажок банди. Ніхто не дасть йому шматка хліба, ніхто не запросить до хати. У Чапчиних очах знову спалахнула скажена лють. Ні! Знайдуться ще вірні люди й тут, у самому центрі, під боком у чекістів. Є такі люди у ватажка, вони його приймуть. і він ще помститься!..

І Чапка вирішив іти в село. Там його не шукатимуть. Сутеніло, коли бандит канавою добрався до околиці, вповз у чийсь садок і сховався в копиці торішнього сіна. Вночі він виліз, обережно оглянувся і, крадучись задвірками, рушив далі. Коло однієї хати зупинився. Довго лежав у кущах малинника біля самого тину і, не помітивши нічого підозрілого, ступнув до вікна.

Ганка лягла спати рано, щоб встати вдосвіта. Молодь їхала в Рудне допомогти колгоспникам збудувати нову стайню. Цей недільник оголосили комсомольці, але в ньому вирішила взяти участь і Ганка.

Накрившись ковдрою з головою, вона згадувала капітана Ільїна. Знову Андрій зник, і їй ні з ким порадитись. У нього все справи, справи. Певне, тому й не помічає її, Ганки. Добре, коли б він узяв відпустку і залишився у них. Та ні, не візьме Андрій відпустки, а якщо й візьме, то кудись поїде. А може, залишиться?..

Непомітно Ганка задрімала. Її розбудив стук у вікно. В сусідній кімнаті впав жерстяний кухоль. Дівчина прислухалась. Впізнала притишений голос матері, яка з кимось розмовляла. Спочатку Ганці здалося, що це повернувся Ільїн, і зраділа. Але голос був незнайомий.

«Може, прийшов хтось із сусідів?» — байдуже подумала дівчина і в цю мить почула грубий чоловічий голос.

— Ганка нічого не має знати, Христино.

— Чую. Не волай, розбудиш її.

Дівчина обережно підняла краєчок ковдри.