Лев Уланів - Лютий шаленів хуртовинами

class="book">— Ні-і, — протягом сказав бандит, — знаємо ці штучки. Я вам усе розповім, а ви мене потім до стіни поставите?

— Це хто ж тебе так «просвітив», Чапка, чи що?

— А хоч би й він!

— Бреше твій Чапка. Боїться, що ви повтікаєте, от і залякує.

Бандит похнюпився.

— А ми чесно кажемо: покарати — покараємо, але коли людина зрозуміє свою провину перед народом, їй і покарання менше, а якщо ні — одержуй сповна. От і міркуй, що для тебе краще.

— Воно, бач, менше — ліпше. Та коли Чапка дізнається про мою повинну, то не зносити мені голови.

У голосі бандита Ільїн вловив панічний жах перед Чапкою. Він посміхнувся.

— Я й не знав, що у Чапки такі полохливі співучасники. Усього бояться.

— Не боюсь я, — похмуро відповів бандит. — Та тільки кому хочеться яму собі копати.

Капітан підвівся.

— Так от слухай. Як там тебе кличуть?

— Береза.

— Слухай мене, Березо, і думай. Чапку ми не сьогодні-завтра зловимо. Сам бачиш — справи його кепські. Вже небагато вас лишилося. У боївці йдуть чвари. Народ проти вас, ти бачив це в Рудному. Ватажок вам не довіряє, боїться зради. Я можу й тебе відпустити, але Чапка не повірить, що ти втік. Пам’ятаєш Юрка?

Бандит зіщулився, наче йому стало холодно.

— Тому краще допоможи нам швидше впіймати Чанну, і тоді нікого буде боятися.

Ільїн вийшов у двір і наказав солдатам готуватися в дорогу. Затриманих він вирішив відправити з конвоєм у штаб батальйону, якщо вони мовчатимуть. Повернувшись до хати, він спитав Березу:

— Ну то як, вирішив щось?

Бандит мовчав. До нього підійшли конвоїри. Береза важко піднявся і сказав, ледве вимовляючи слова:

— Я покажу, де ховається Чапка… Тільки нехай про це… ніхто не знає…

Капітан підійшов до Берези.

— Ніхто не знатиме, — сказав він тихб. — Обіцяю!

Незабаром група Ільїна заглибилась у ліс. Андрій відчував, що наближається розв’язка, і гарячково придумував деталі майбутньої операції. Він був певний, що Береза не обманює. Щоправда, доля боївки й без того була вирішена, але допомога бандерівця значно прискорювала справу. Ворог досвідчений і хитрий. Якщо випустити його з рук — немало шкоди завдасть людям.

Береза йшов поряд з капітаном і крутив головою, ніби винюхував небезпеку. Ільїн позирав на нього, намагаючись відгадати, про що думає бандит. Бій, що мав відбутися, хвилював капітана. Адже в ньому могло бути багато несподіванок.

За дві години швидкої ходи, коли Ільїн почав було думати, чи не заплутує їх Береза, той раптом зупинився.

— Метрів через сто буде галявина, — прошепотів він. — Там стоїть великий пень, а під ним хід у схрон. Є ще один — це метрів за триста вліво, біля обчухраної ялини.

Бандерівець назвав усі ознаки схрону, щоб не подумали бува на випадок невдачі, що він навмисно щось приховав. Ільїн пояснив завдання: відділення Ковальова мало блокувати лівий вихід, а сам капітан з рештою солдатів — головний, на галявині.

Обережно рушили вперед.

— Вартовий має бути на поверхні, — попередив Береза.

Йшли повільно, вдивляючись у кожний кущик, тамуючи подих при найменшому шарудінні. Нарешті, крізь дерева побачили галявину і майже в центрі її — великий пень, оброслий мохом. Ільїн полегшено зітхнув. Береза сказав правду.

Галявину оточили. Відділення Ковальова тим часом знайшло другий вхід у підземелля. Але ніяких вартових біля жодного з виходів не було. Ільїн пошепки спитав у Берези, чому немає варти. Той знизав плечима.

— Буває, що й не виставляють. А може, пішли. Хто знає…

Капітан нічого не сказав, тільки пильно глянув на Березу. Не сподобалась йому відповідь бандита.

Ільїн хотів було оглянути вхід, як раптом великий пень став повільно підніматись, наче якась невидима сила штовхала його з-під землі. Потім він зсунувся вбік і показалася голова в шапці. Солдати тісніше притулилися до землі. Бандит виліз і озирнувся. Слідом за ним виліз другий, третій, і незабаром на галявині вже було близько десяти бандерівців.

Ні, Береза не обманув капітана. Банда на місці. Тепер головне — схопити її. Бандити тримали зброю напоготові, чекали ще когось.

— Котрий Чапка? — пошепки спитав Ільїн у Берези.

— Он вилазить, вирячкуватий, — відповів той.

Справді, останнім із схрону вилазив бандит із совиними очима. Ільїн взяв Чапку на приціл, але раптом бандити метнулися вбік. Мабуть, вони помітили солдатів. У ту ж хвилину звідти, куди побігли бандерівці, пролунали постріли. Це оточуюча група відкрила вогонь. Ільїн, вилаявшись, випустив кілька куль по бандитах, але Чапку серед них вже відрізнити не міг.

Капітан не знав, що Чапка, почувши стрілянину, вмить опустив ляду і зник у підземеллі. Інші бандити цього не могли зробити, бо щоб підняти важкий пень, треба було стати на весь зріст, а з усіх боків били автомати.

Члени боївки відбивалися з впертістю приречених, а в підземеллі гасав Чапка, втративши від страху розум. Він гарячково шукав у темряві лаз, якого ніхто, крім нього, не знав.

За чверть години усе скінчилось. Четверо бандитів, побачивши, що решта перебиті,