Гарольд Роббінс - Пірат

— Як ви вважаєте, з цього вийде стрічка?

— Так, і дуже хороша стрічка.

— Така, що буде користуватися успіхом у західному світі? Така, що допомогла б їм зрозуміти, що наша цивілізація заснована на тих же моральних засадах, що і їхня власна?

— Успішний? Не знаю. Виникнуть труднощі з показом,— сказав режисер.— З точки зору сприйняття, я сказав би, що так. При умові, що стрічку будуть показувати.

Бейдр кивнув.

— Розумію. Припустімо, що це — можливо. Який повинен бути наш перший крок, щоб розпочати створення фільму?

— Всі кінострічки починаються зі сценарію.

— Для своїх стрічок ви писали сценарії самі. Як ви дивитеся на те, щоб написати і цей?

— Я б написав, якби достатньо знав тему, та боюсь, що цього мені бракує.

— А якщо ви отримаєте необхідну допомогу, чи тоді ви за це візьметеся?

— Якщо буду впевнений, що після написання сценарію приступимо до зйомок.

— А якщо я дам гарантію, що зйомки почнуться?

Вінсент поглянув на Бейдра і глибоко зітхнув. Якщо він скаже «так», а картина буде відхилена, для свого ремесла він пропав. Євреї подбають про це. Та якщо вона буде зроблена і вийде хорошою, вони будуть показувати її навіть у своїх кінотеатрах. Вони не будуть зважати на те, який то фільм, якщо він буде приносити до їхніх кас гроші.

— Я дорого беру,— сказав він.— Дешево мене не купиш.

— Я вже знаю про це, пане Вінсент. Чи гонорар в один мільйон доларів плюс відсотки від прокату картини будуть недостатніми?

Музика, що лилася із гучномовців, була повільна і романтична, майданчик був переповнений, коли Жак узяв з її рук келих з шампанським, поставив його і повів її на майданчик. Дивлячись на неї згори, він усміхнувся їй.

— Щоб запросити тебе до танцю, я довго чекав власне на таку музику.

Джордана відчувала, як у голові паморочиться від шампанського. Вона відповіла усмішкою.

— Як хороше.

Він притиснув її до себе.

— Ох, ці вже американці. Чи оце і все, що ви можете сказати: як хороше?

Вона глянула йому в вічі.

— Американка? Я — не американка. Хіба ти не бачиш по моєму вбранні?

— Не балакай,— сказав він.— Просто танцюй.— Він поклав її голову на своє плече, а другою рукою, що лежала нижче її спини, міцно притиснув до себе її стегна. Рухався він дуже повільно, в такт музиці, даючи їй можливість відчути його наростаючу ерекцію.

Через якийсь час він глянув на неї. Очі її були заплющені. Він опустив свою руку, в якій тримав її руку, а тоді, просуваючись ближче до поручнів, де нікому не було видно, що вони роблять, став водити її рукою по своєму твердому, мов камінь, дишлі.

— У мене на матні гудзики,— прошепотів він.— Не блискавка. Розстебни.

Вона витріщила на нього очі.

— Ти що, з глузду з'їхав? — прошепотіла вона.— Люди ж дивляться!

— Ніхто не помітить! — палко прошепотів він.— Ми стоїмо до них спинами. Поки ти танцювала, я вже двічі мастурбував. На цей раз ти мусиш хоч доторкнутися до мене.

Вона все ще дивилася йому в вічі, а її пальці намацали ґудзики й відстебнули їх. Він був навіть без трусів, і його пеніс вистрибнув прямо їй в руку. Він притиснув її голову до своїх грудей таким чином, щоб вона змушена була дивитися на його інструмент.

— Тягни! — наказав він.

Її долоня покрила не більше однієї третини його довжини. В матовому світлі їй було видно лискучу червону головку, яка випирала з крайньої плоті. Вона відчула, як її долоня зволожилася.

— Давай! — простогнав він.

Музики вона вже не чула. Єдиним ритмом була її рука, яка ковзала взад-вперед, взад-вперед по всій його довжині.

— Ну! — прохрипів він. Крізь поручні — в море! — він випорожнився.

Вона дивилася вниз, їй було видно викиди сімені, що вистрілювало з його пеніса, який здригався. Потім це скінчилося, вона підвела на нього очі.

— Дякую,— мовив він, усміхаючись. Зі своєї нагрудної кишені він дістав хустку.— Витри руки.

Вона взяла носовичок, витерла долоню, потім простягнула його йому.

Він заперечливо похитав головою.

— Витри і мене.

Вона обтерла, і він знов запхав пеніс у штани.

— Можеш викинути носовичок геть,— сказав він.

Носовичок полетів у море, а вони відступили від поручнів і повернулися на залюднений майданчик.

— Я мушу побачити тебе знову,— прошепотів він.— Куди я зможу тобі зателефонувати?

— Ти не зможеш мені зателефонувати. Я знайду тебе сама.

— Я — в готелі «Мартінез». Ти прийдеш? Обіцяєш?

Вона кивнула. Музика стихла якраз тоді, коли вона уздріла, як Бейдр у супроводі Юсефа та американського режисера підіймається сходами.

— Мій чоловік,— прошепотіла вона і рушила від нього, та він міцно тримав її за руку.

— Завтра? — прошепотів він.

— Так! — вона висмикнула руку і стала пробиратися по палубі до Бейдра. Її лице палало, і вона чулася так піднесено, нібито тільки що випалила самокрутку марихуани.

—