Люба Клименко - Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці

того, як ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ її полила і після того, як було придбано для неї АЛІ-БАБУ. І вечір, а точніше, ніч завершилася культпоходом у квартиру ЖЛОБА і БЛОНДИНКИ, спогадами про життя в радянській комунальній квартирі та колективними клятвами у вічній дружбі.

Результатом цих братань стало те, що ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ повідомила, що у Валенсію не їде; БЛОНДИНКА повідомила ЖЛОБУ, що зробила йому сюрприз: зняла на тиждень їм віллу у Валенсії; вони тут же вирішили, що беруть із собою прислугу НАДЬКУ-НАДЬКУ (хтось же повинен був їм на віллі готувати їсти), а поливати квіти довірили мені й ЧУДО-ЮДО-РИБІ-КИТ.

Тож лишилися ми з ЧУДО-ЮДО-РИБОЮ-КИТ у Києві практично самі.

Нам нетерпілося розірвати зачароване коло інтимних невдач, і на одній з любовних нарад було вирішено придбати заповітну таблетку віагри. Цього вечора ми постановили також перед сексом не їсти і не пити. Алкоголь не поєднувався з чарівною таблеткою.

Ну що ж. Не їли. І не пили. Посідали на диван, як засватані, й втупили погляди в таблетку.

На голодний шлунок було не дуже весело.

ЧУДО-ЮДО-РИБІ-КИТ страшенно хотілося випити, однак вона із солідарності зі мною трималася. Ми поїли фруктиків, попили кока-колки, не відриваючи очей від таблетки.

Як я почувався, я знав точно: ну, невже не можна обійтися без таблетки? Я ж усе-таки не зовсім пропащий! І ЧУДО-ЮДО-РИБУ-КИТ люблю багато років. Тільки трохи соромлюсь. От якби не соромився, попросив би попрацювати її ручками чи губками. Але як вона на це відреагує? А раптом образиться? Ні, ризикувати не буду. Мені платонічний вимріяний роман дорожчий від сексу.

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ глибоко зітхнула і засоромлено промовила, не відриваючи погляду від таблетки:

— Знаєш, мені якось незручно, що в тебе зі мною без таблетки не виходить… Може, я тобі ручками поможу чи чимось іще приємнішим?

Я від несподіванки мало не підскочив. І відчув, що від слів, які вона промовила, зашарівшись, мов калина над криницею, таблетка почала на мене діяти і без проковтування.

— Штори закрити? — спитав я: у київських умовах десь поблизу може виявитися любитель із біноклем.

— Угу! — сказала вона.

Підійшовши до вікна і намагаючись зробити все швидко, я все зіпсував, потягнувши фіранку надто сильно: зірвався карниз, який тримався на «чесному слові». Яскраві промені західного сонця освітили ЧУДО-ЮДО-РИБУ-КИТ, яка вже встигла зняти джинси і стояла, розгублено тримаючи їх у руках, неначе не знаючи, що тепер з ними робити.

Я підсунув стіл і заліз на нього, заклинаючи карниз повисіти ще хоча б із двадцять хвилин, і він, на диво, погодився. Щоправда, дія непроковтнутої таблетки вже закінчилася. Я готовий був пожертвувати своєю репутацією і проковтнути таблетку, ризикнувши своїм не дуже міцним серцем, і тут, як на зло, згадав ДЯДЬ-ОСЮ, який як директор похоронного бюро вів негласний облік чоловіків, котрі померли на чужих жінках. З легкої руки ДЯДЬ-ОСІ, а я підозрюю, що копірайт ідеї належав ДОРАРОНОВНІ, це називалося «Смерть погибшего альпиниста». В колективі «Спи спокойно, товарищ» за цими смертями пильно стежили, оскільки всі похоронні церемонії в таких ситуаціях відбувалися, м’яко кажучи, нестандартно, нерідко траплялося глумлення над тілом померлого з боку вдови чи її родичів. У цих випадках потрібно було викликати міліцію, а це підмочувало поважне реноме бюро ритуальних послуг.

«Ото дурне лізе в голову!» — подумав я, і в цей момент почув, як за моєю спиною ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ пирснула від сміху.

— Ми подумали про одне й те саме? — спитав я її. — Про «Смерть погибшего альпиниста»?

Замість відповіді ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ зареготала на повний голос:

— Пам’ятаєш ту історію з пачкою презервативів?

Так, цю історію не раз переповідав ДЯДЬ-ОСЯ за столом. У Радянському Союзі презервативи були в дефіциті, але друзі одного з «альпіністів» тихенько поклали йому в труну купку запобіжних засобів для користування «на тому світі». Це не пройшло повз пильний погляд і без того рознервованої вдови, і тут троє ґевалів — вдовиних братів — скрутили жартівників, зв’язали їм руки ззаду, натягнули на голови презервативи і примусили в такому вигляді йти за труною. Звичайно, співробітники ритуальної служби не могли допустити такого карнавалу і спробували утихомирити трьох богатирів, після чого самі здирали зі своїх голів презервативи.

А ще одного разу «невтішна» вдова урочисто оголосила, що зараз роздягне догола «цього кобеля» прямісінько в труні, а коли перелякані співробітники бюро «Спи спокойно, товарищ» намагалися трохи охолодити її запал, вона повикидала з труни вінки і порвала на мерцеві одяг. Врешті-решт жінку відтягли від труни. Однак ДЯДЬ-ОСЯ дуже переживав з цього приводу, оскільки невтішна вдова «всю красу загримерованого небіжчика зіпсувала».

Отак ми почали згадувати всі ті кумедні історії, що їх колись оповідав ДЯДЬ-ОСЯ про «загиблих альпіністів», які вмирали на останній підкореній ними гірській вершині у вигляді жіночого тіла, і мені якось перехотілося приймати чарівну таблеточку.

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ вдягла джинси і «з горя» напилася.

Спроба знову не вдалася.

У нас опустилися руки.

Але ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ запропонувала іншу розвагу: відвідати квартиру ЖЛОБА і БЛОНДИНКИ, щоб «полити там квіти».

Я не встояв перед цією пропозицією. Тим більше, що залишатися в помешканні, де сталося стільки сексуальних невдач, не хотілося.

Ми зайшли до квартири, яка колись була нашою. Світла не вмикали. Лише засвітили ліхтарик на мобільному телефоні.

У цій напівтемряві на мене обрушився шквал спогадів. Ось зараз у кінці коридора я побачу на порозі тієї кімнати пухкеньку дівчинку в окулярах із товстими скельцями, що, заклавши руки за спину, розхитується кокетливо туди-сюди, викликаючи в мені незрозумілі заплутані бажання. Я інстинктивно притулився до ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ, і мене накрила ковдра її тепла, м’якості та якоїсь нерозгаданої загадки. Ми, взявшись за руки, бродили по кімнатах, які колись були нашими, натикалися на незрозумілі предмети, і нам не хотілося вмикати світла, аби ті