Люба Клименко - Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці

з нею у Валенсію. Чесно кажучи, я й сам час від часу вагався: чи не пристати на ту пропозицію і як сніг на голову звалитися до ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ, коли вона там маніжитиметься зі своїми обидвома чоловіками. Я про всяк випадок розпитав її, де ПРОДЮСЕР знімає віллу, і натякнув БЛОНДИНЦІ, що хотів би помалювати її портрет в тому райончику. А коли вона поскакала ґуґлити той райончик, я пошкодував: тепер вона не відчепиться. І дійсно, наступного ранку вона прийшла до мене у фіолетовому комбінезоні й радісно повідомила, що вілла заброньована. Я вжахнувся. І постарався трохи охолодити її запал, порадивши не поспішати, оскільки у мене намічається низка серйозних зустрічей із покупцями та аукціонщиками.

Але це були не ті аргументи, які могли збити з пантелику БЛОНДИНКУ. Вона вже купувала обновки для позування для портретів.

Тоді я вирішив налякати її чоловіком: мовляв, а що, як він дізнається? От що тоді буде?

— Мені — нічого, а от тебе він порве, як тузік грєлку.

— Я не хочу бути розшматованою грєлкою! — сказав я з удаваною образою і хряснув перед її носом дверима.

— Він нас не піймає! — кричала БЛОНДИНКА з-за дверей.

Але я був незламний.

Щойно увечері ми з ЧУДО-ЮДО-РИБОЮ-КИТ почали ЦЕ робити і у нас начебто щось почало клеїтися, як у двері нервово задзвонили.

Дзвінок був не схожий на БЛОНДИНЧИН, і я стривожився: хто б це міг бути?

Я накинув халат і відчинив.

На порозі стояла ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ старша донька.

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ важко зітхнула і лише простогнала:

— Знайомся, це мій домашній ШЕРЛОК-ХОЛМС!

ШЕРЛОК-ХОЛМС запідозрила, що з її мамочкою відбувається щось не те, і вона докумекала, що в неї роман. Що цей роман всього-на-всього платонічний (поки що), її не хвилювало. Якось вона зустріла нас на вулиці, коли ми, тримаючись за ручки, поверталися з чергового «рецензійного концерту», і вирахувала, де я живу.

Стоячи на порозі моєї квартири, вона закотила скандал на тему: «Чи розуміє мама, який приклад подає своєму внукові?» Я якомога чемніше зауважив, що її аргумент є дуже смішним. ШЕРЛОК-ХОЛМС зросла в сім’ї з ду-у-уже ліберальними цінностями. Її дідусь доживає віку з іншим чоловіком, її мамочка живе в полігамному шлюбі, й це її чомусь не шокує, зате старий як світ, мезальянс зачепив її за живе.

ШЕРЛОК-ХОЛМС переступила поріг і побачила на стінах моєї квартири цілу серію фотографій із фрагментами до болю знайомого їй жіночого тіла. Вона трохи затихла, мовчки випила келих шампанського, який стояв на журнальному столику недопитим, потім налила собі другий, потім третій, а тоді сумно констатувала:

— Значить, ось як далеко у вас усе зайшло…

— Що значить — далеко? — намагався я заспокоїти її. — У нас суто платонічні стосунки!

— Оцього я й боялася! Вона ж закохалася!

— Відкіля ви знаєте?

— Відкіля? Та подивіться на себе! Між вами ж суцільне МАМІГЛАПІНАТАПЕЇ!

Я був шокований. Ось що значить сімейні традиції і родинні цінності…

Здушеним голосом я спробував опиратися:

— Яка вам різниця, панно?

— Як — яка? У її житті немає місця ні для мене, ні для онука. В її життя постійно влазять якісь дядьки. Я кажу їй: мамо, зупинися! Тобі вже давно не двадцять!

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ не реагувала на доньчину тираду, вона й сама вже встигла добряче хильнути шаманського, вмостившись на своєму улюбленому диванчику.

— Як же мені не пощастило! — продовжувала ШЕРЛОК-ХОЛМС! У інших мами як мами: сидять удома, няньчать онуків, а моя — це ж просто кошмар! То у неї здача номера, то у неї рецензія, то у неї рецензований концерт. А хто буде сидіти з онуком? Дід Піхто? А останніми місяцями вона просто пустилася берега: якщо раніше хоч трохи бувала вдома, то тепер взагалі зникла з орбіти. Цим телепням — її чоловікам — і без неї добре. Але я не така! Я вислідкувала вас! Віддайте мені маму! Поверніть її в сім’ю! Це не прохання! Це — наказ!

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ заплющила очі.

— Ні! Ви на неї тільки подивіться! — обурилася ШЕРЛОК-ХОЛМС. — Вона що? Сюди спати приходить?

— Так, — сказав я.

— А чому цього не робити вдома?

— А це ти себе спитай. І всіх тих, хто живе у вашому домі! — дорікнув я їй.

ШЕРЛОК-ХОЛМС перехилила ще один бокал шампанського і гепнулася на диван.

— Шо тут проісходе? — на порозі не зачинених ШЕРЛОКОМ-ХОЛМСОМ дверей з’явилася БЛОНДИНКА. В салатовому, немовби водолазному, костюмі.

— Шампанське п’єм! — не розгубився я. — Пригощайся!

— Щас! — обурилася вона. — Вона шо робить у твоїй кроваті? — БЛОНДИНКА показала на ЧУДО-ЮДО-РИБУ-КИТ, яка, здається, благополучно заснула, трохи перебравши.

— Спить, — спокійно сказав я. І це була правда.

— Нє, ну це вже наглость! — розізлилася вона.

— Наглость — это то, что ты тут делаешь! — почулося з порогу. Це був голос ЖЛОБА.

Він підскочив до БЛОНДИНКИ і намагався схопити її за патли.

— Е-е-е! Обережніше! — хотів було захистити жінку я.

— А тебе сейчас яйца оторву! — загарчав він до мене.

— Борисе Петровичу, а що ви тут робите? — суворим тоном спитала ШЕРЛОК-ХОЛМС.

ЖЛОБ завмер на місці.

— Анно Володимирівно! — розплився у запобігливій посмішці ЖЛОБ. — Якими судьбами?..

Словом, врятувало ситуацію те, що ШЕРЛОК-ХОЛМС якраз здійснювала аудит у фірмі ЖЛОБА.

Я витяг із холодильника всі мої запаси алкоголю, і ми всі помирилися.

БЛОНДИНКА розповіла, яке чудо сталося з її пальмочкою ХАБІБІ після