Тамара Крюкова - Чаклунка з останньої парти

Вони з хвильку, не відриваючи очей, дивилися на двері, а потім Липочка вигукнула:

— Ура! Ми врятовані!

Дівчинка штовхнула важку дубову стулку. Раптом вони відчули, як сильний потік повітря потягнув їх за собою. Першим за двері клубком полетів дракончик. Корона злетіла в Липочки з голови і, немов іграшковий бубон, покотилася за ним. Дівчинка кинулася за короною, а бабуся — за онучкою. Як тільки вони опинитися в іншому вимірі, вхід у Вернисвіт зник.

Новий світ обрушився на прибульців шумом, гамором і миготінням вогнів. Будинки тут були гігантськими, а вулиця — неправдоподібно широкою. Дорогою в обидва кінці мчалися полчища страшних, багатооких звірів. Передні очиська у них палали, немов смолоскипи, а на гузицях червоним світлом горіли, та інколи підморгували маленькі, злі очиці — справжнє тобі пекло. Один звір зупинився біля узбіччя, утроба його розверзлась, і туди з власної волі залізла дівчина. Проковтнувши її, звір помчав далі.

Липочка підхопила корону і дракончика. Яків Еммануїл Феліциус без зайвих слів упірнув у торбинку. На корону місця вже не вистачило. Побачивши тутешні жахи, Августина з Липочкою схопилися за руки і мимоволі позадкували туди, за знайомі дубові двері з мідною ручкою. З цього боку на дверях була прибита мідна до блиску начищена табличка з написом: «АНТИКВАРІАТ».

Бабуся з онучкою в одностайному пориві заскочили за двері — і не впізнали королівської скарбниці. У приміщенні панував напівморок і було тісно від меблів та іншого добра. Комоди, стільці, лампи, вази, картини, сервізи стояли безладно, ніби речами не користувались, а звезли їх сюди на тимчасове зберігання.

Августина з Липочкою в замішанні завмерли на порозі. Вони не наважувалися зайти до чужого будинку без запрошення, але й виходити було боязко. З напівмороку донеслося покашлювання, і хтось увічливо промовив:

— Ласкаво прошу!

Підбадьорені Августина з Липочкою пройшли всередину і побачили високого сивого чоловіка. Він стояв за стійкою, під склом якої лежало безліч різних дрібничок.

— Добрий вечір. Що вас цікавить? — запитав антиквар.

— Як ви примудряєтеся жити в такому жахітті? — запитала Августина.

— Звичка, — посміхнувся старий.

— Сумніваюся, що до цього можна звикнути, — скептично зауважила Августина.

— Так думають усі, хто потрапляє до столиці вперше. Людям нашого віку, звичайно, важкувато, а молодь освоюється швидко. Готовий посперечатися, що за кілька тижнів вашій онуці не захочеться повертатися додому, — антиквар підморгнув Липочці.

— Хто ж тут залишиться своєю волею? У вас на дорозі таке коїться, що острах бере, — пощулилася дівчинка.

— Що правда, то правда: машин розплодилося, а культури водіння замало. Зараз авто майже в кожній родині, а то й не одне. Признатися, я теж на старості літ придбав транспорт. Зручно. Якщо куди треба поїхати — машина під рукою, — сказав балакучий власник магазину.

— Значить, ви на ній їздите? — перепитала Августина, щоб остаточно переконатися, що тутешні звірі, подібно до коня, ручні і небезпеки не становлять.

— Лише за місто. А так я волію ходити пішки, — сказав антиквар.

— Я теж, — кивнула Августина. — У вас тут просто благодать. Тиша і стільки гарних речей. — Старенька обвела кімнату широким жестом.

Літній пан розплився в посмішці:

— Приємно зустріти справжнього цінителя. Антикваріат — моє давнє захоплення, можна сказати з дитинства. — Він помітив у Липочки в руках корону. — Я бачу, ви у справі. Дозвольте поглянути?

Ні Липочка, ні Августина не зрозуміли, про яку справу він торочить, але відмовити такому поштивому добродію було б неввічливо. Дівчинка неохоче простягнула йому давню реліквію.

Антиквар повертів корону в руках, поглянув через лупу і повернув зі словами:

— Змушений вас засмутити. Вона не становить жодної цінності.

— Як?! — мимоволі вирвалося в Августини з Липочкою.

— На жаль. Річ, безперечно, старовинна. Але метал не коштовний. Чесно кажучи, важко визначити сплав. Та й робота кустарна. Сто карбованців — красна ціна.

— Та ви просто лахмітник! — осяяло Августину.

— З вашого дозволу — антиквар, — поправив її старий.

— Так от, хоч як би ви називалися, ми не збираємося вам нічого продавати, — холодно сказала Августина, відібрала корону і знаком показала онучці на вихід.

— Даремно