Павло Штепа - Московство

вільної думки. Фактично все те зводилося до одного — захопити державну владу. В. Бєлінський писав, що народ такий дурний, що не знає, де його щастя, отже, треба його тягнути силоміць до щастя. І справді, московські революціонери завжди виступали кривавими деспотами народу. Один з них, П. Ткачов, учив, що чекати на почин народу — це дурість або зрада революції. Починати може і мусить добре організований гурт революціонерів. Народ піде за ним, якщо побачить його силу. А буде він сильний лише тоді, коли складатиметься з фанатиків революції, коли буде зцементований залізною дисципліною, з диктаторським проводом[133]. В. Ленін якраз побудував свою партію на засадах, що їх проголосили П. Ткачов, С. Нєчаєв, які копіювали опричнину Івана ІV.

Ми вже говорили, як постала в Московщині їхня община, що звільняла москвина від турботи думати, планувати, платила податки, збираючи їх від общинників, а коли хтось не мав чим заплатити, його частку розподіляли межи решти. Міщанин не мав общини і мусив сам діставати гроші на податок. А податки справді великі, а кари за несплату — жорстокі. Щоб не платити, вільні міщани самі продавали себе у кріпацтво і то дешево (за рублі), а святкуючи таку велику подію в житті, гроші пропивали. Цей звичай так поширився, що уряд мусів 1649 р. заборонити подібне окремим законом (був правосильним аж до 1833 р.) і наклав кару на тих, хто відцурався волі[134]. Мабуть жодна держава в світі за всю історію людства не видавала подібного закону. У московській імперії (крім Польщі та Фінляндії) 1836 р. було 50 мільйонів населення. З нього панських кріпаків 25 млн., царських та державних — 20 млн. Решту — 5 млн. складало дворянство, духовенство, урядовці, торгівці, міщани. Державні та громадські права мали лише вищі стани: дворянство (350 тисяч), духовенство (272 тисяч), багаті торгівці (128 тисяч). Разом 750 тисяч напівлюдей серед 50 мільйонів, що вважалися двоногою худобою. Кажемо напівлюдей, бо їхня доля могла щоразу змінитися (аж до жебрацької) від примхи царя. Від 1654 р. (Переяславська поразка) до 1783 р. (закріпачення Катериною ІІ) в Україні не було кріпаків, існувала панщина — 2–3 дні на тиждень навесні, влітку. Від 1783 р. до 1861 р. (звільнення з кріпацтва) 80% людності України були кріпаками. Від 1919 р. й досі 83% людності України-селяни є вже не звичайними кріпаками, але справжніми РАБАМИ, що їх переганяють з місця на місце, продають, купують, убивають. Поділяючи СРСР на господарчі області, новоімперський уряд цілковито не зважає на кордони т. зв. «республік», робить з людьми, що хоче. Навіть відкрито заявляє про це. Якийсь А. Аланов пише: «Сучасна кількість людності південної господарської області (тобто України. — П. Ш.) дозволяє без шкоди пересунути частину населення до азійської півночі на видобуток там копалин, бо тепер населення там — лише одна особа на 100 кв. кілометрів, отже вимагає допомоги робочою силою ззовні»[135]. Німецькі нацисти були відвертіші за московських, коли проголосили не-німців неповноцінними, не прикриваючись фіговим листком «рівноправності», як москвини в СРСР. У московській імперії до 1917 р. ніхто не смів вийти з хати без паспорта в кишені. Щоб кріпаки не повтікали, московський монархічний уряд не давав їм паспортів аж до звільнення з кріпацтва 1861 р. Уряд СРСР не дає паспортів колгоспникам з тієї самої причини. За панщини кріпаки працювали на пана 150–200 днів на рік. За соціалістичної панщини колгоспники мусять працювати щодня. Монархічна Московщина хоч і була ворогом робітництва, проте не видавала закону про трудову дисципліну. Такий закон (від 15 грудня 1932 р.) наказує ув’язнювати на кілька років робітника за невихід на роботу. Закон від 28 червня 1940 р. забороняє робітникам змінювати місце праці без дозволу начальства, за порушення — 6 місяців примусових робіт і зменшення платні на 25%. Закон від 19 жовтня 1940 р. надає необмежене право перевозити робітників разом з родинами з одного краю СРСР до іншого, не питаючи їхньої згоди. Закон від 10 липня 1940 р. карає інженерів в’язницею на 5–8 років за неякісні вироби.

Історія цивілізованого людства знає мало прикладів такого всебічного, всеохоплюючого рабства, як є в СРСР. Англійський письменник докладно і правдиво змалював картину рабства в СРСР, але це сприймається як карикатура[136]. Інакше бачить і сучасність і майбуття московський письменник-некомуніст у фантастичному романі про ХХVІ століття. Він пише, що існуватиме єдина світова держава з столицею Москвою. Як людство до того дійде? «Як рух нерозривно пов’язаний з швидкістю, так і свобода нерозривно пов’язана із злочином. Не можна відокремити швидкості від руху. Щоб знищити швидкість, треба знищити самий рух. Так само не можна відокремити злочин від свободи. Отже, щоб знищити злочин, треба знищити свободу. Раб, що лише виконує накази, не зробить злочину. Ми, москвини, обрали щастя без свободи і тому переможемо. Немосквини обрали свободу без щастя і тому будуть переможені»[137]. Отже, щастя в РАБСТВІ. Москвинові РАБСТВО Є ЩАСТЯМ. Справді, саме цей ідеал втілювався не лише деспотами та червоними, а й назагал московською нацією. Мужики здійснювали в родині та в общині, інтелігенція у своєму побуті, літературі і філософії, панівна верства — в державній політиці. Не марксизм, не соціалістичні ідеї підказали 1917 року В. Леніну ПОНОВИТИ деспотичну владу та кріпацтво, а непереможна сила національних традицій.

Всяка московська імперія (навіть сама етнографічна Московщина) не дозволить жодної свободи: особистої, громадської, національної немосковським народам. Не може дозволити приватної власності, що є основою свободи. Всіляка Московщина — монархічна і соціалістична — заперечує особу та її права; заперечує ідею приватної власності; заперечує всіляку свободу. «Деспотія і рабство, брехня і доноси, злодійство і безбожництво. Московщини без цих властивостей не було в історії. І досі вона не показала, що може бути інакшою. Отже, як не боляче, мусимо визнати, що і не може бути інакшою. Тому вона і не має права існувати взагалі», — щиро зізнавався московський патріот князь С. Волконський.

VIII. ДЕРЖАВНИЙ ЛАД МОСКВИНА

Ми, москвини, вважаємо великим злочином сумніватися у праві держави робити з нами все, що вона хоче.

В. Соловйов, 1905 р.

Ліквідувати диктатуру та централізацію нашої держави і партії — це зліквідувати РРФСР.

В. Ленін, 1918 р.

Воліємо деспота, ніж розвал нашої імперії.

О. Керенський, 1950 р.

Кожна людська спільнота обмежує волю і права особи, щоб сама громада могла існувати і допомагати своїм членам. Народи, що їх культура заснована на вірі