Агата Крісті - Таємниця індіанського острова

Блор пошепки вилаявся.

— Куди ж це він, під три чорти, заподівся? Либонь, вештається по острову. Заждіть, поки я вдягнуся. І запитайте, чи не знають чогось інші.

Ломбард кивнув і рушив коридором, стукаючи у зачинені двері.

Армстронг уже підвівся з ліжка й одягався. Суддю Уоргрейва довелося будити. Віра Клейторн була одягнена. Кімната Емілі Брент виявилася порожньою. Розшукова партія оглянула весь будинок. У Роджерсовій кімнаті, як і твердив Філіп Ломбард, нікого не було. Постіль була зібгана, бритва, губка й мило ще не висохли.

— Він устав недавнечко, — прикинув Ломбард.

— А що, як він… ховається, чатує на нас? — пошепки мовила Віра тремтячим голосом, хоча й намагалася говорити якнайвагоміше.

— Любонько моя, я ладний думати що завгодно й про кого завгодно, — сказав Ломбард. — Я вважаю: доки ми його не виявимо, нам слід триматися гуртом.

— Мабуть, він десь на острові, — зауважив Армстронг.

Тут до них підійшов неголений, проте акуратно зодягнений Блор.

— Де ж ділася міс Брент? — спитав він. — Ось вам нова загадка.

Проте в холі вони зустріли міс Брент у дощовику.

— Море надто бурхливе. Навряд чи човен зможе вийти сьогодні, — відповіла вона на їх німе запитання.

— І ви наважилися самі никати по острову, міс Брент? — спитав Блор. — Невже ви не розумієте, як це небезпечно?

— Запевняю вас, містере Блор, я була дуже обережною, — поважно відповіла стара діва.

Блор тільки пирхнув.

— Бачили Роджерса? — спитав він.

— Роджерса? — підвела брови міс Брент. — Ні, сьогодні я його не бачила. А що сталося?

Сходами спускався акуратно зодягнений, ретельно виголений суддя Уоргрейв. Він окинув поглядом їдальню, двері якої були розчинені навстіж, і сказав:

— Ага, він усе ж таки накрив на стіл.

— Він міг зробити це вчора ввечері, — заперечив Ломбард.

Вони зайшли до їдальні уі оглянули акуратно розставлені на столі куверти, ряди чашок на буфеті, повстяну підставку для кави. В усьому був цілковитий порядок. Першою схопилася Віра. Вона вчепилася судді в руку, та так, що старий аж скривився.

— Подивіться на індійчат! — закричала вона.

Індійчат посеред столу було тільки шість.

2

Вони знайшли Роджерса невдовзі. Він лежав у дворовій прибудові — будиночок цей правив за пральню. В руці він усе ще стискував маленьку сокирочку — певно, колов дрова для розпалу. Великий колун стояв біля дверей — на холодному металі зашерхли бурі плями. Ті плями надто вже добре узгоджувалися із глибокою раною на потилиці Роджерса…

3

— Картина ясна, — промовив Армстронг. — Вбивця підкрався ззаду і в ту мить, коли Роджерс нахилився, заніс сокиру із силою опустив її.

Блор порався коло топорища — посипав його борошном із ситечка, що його знайшов на кухні.

— Скажіть, докторе, щоб завдати такого удару, потрібна велика фізична сила? — запитав суддя.

— Це під силу навіть жінці, якщо це вас цікавить. — І він швидко глянув довкола. Віри Клейторн та Емілі Брент не було — вони пішли на кухню. — Дівчина залюбки могла це зробити — вона спортсменка. Міс Брент видається тендітною, та жінки такого типу бувають вельми витривалими. Опріч того, слід мати на увазі, що люди несповна розуму, як правило, виявляють неабияку силу.

Суддя зосереджено кивнув. Блор, зітхаючи, підвівся з колін.

— Жодних відбитків, — сказав він, — топорище ретельно витерли.

Позаду почувся голосний сміх. Вони повернулися: посеред двору стояла Віра Клейторн, вона волала пронизливим голосом, раз у раз перериваючи потік слів вибухами сміху:

— На цьому острові бджоли водяться? Тож поясніть мені, де тут шукати мед? Ха-ха-ха!

Чоловіки спантеличено дивилися на Віру. Здавалося, Ця нормальна, врівноважена дівчина божеволіє просто в них на очах. А вона волала далі:

— Чого на мене витріщилися? Гадаєте, я з глузду з їхала? А я вас до діла питаю: де тут бджоли й вулики, вулики й бджоли? Ви, бодай, не розумієте? Хіба ви не читали цієї дурної лічилки? Її ж бо в усіх спальнях вивішено для загального огляду! Та ми одразу сюди мали піти — коли б не були такими ідіотами! «Індійчаток семеро дрівця заготовляли». Я лічилку напам'ять знаю. І наступний куплет: «Шість вже індійчат на пасіці зібрались» — ось чому я питаю, чи є тут на острові пасіка. Ото смішно! Ото смішно! — І вона дико зареготала. Армстронг наблизився до неї, розмахнувся й дав ляпаса. Віра хапнула повітря, гикнула й проковтнула слину. З хвилину постояла мовчки, потім сказала:

— Дякую… Я вже отямилася… — Голос її знову бринів спокійно й холоднокровно, як і належало поважній учительці. Вона повернулася, щоби піти на кухню.

— Ми з міс Брент приготуємо вам сніданок. — Слід докторової п'ятірні червонів на її щоці.

Коли вона пішла, Блор сказав:

— А ви чудово впоралися з нею, докторе.

— Не було іншої ради. Тут і без істерії клопоту вистачає, — вибачливим тоном відповів Армстронг.

— Вона зовсім не скидається на істеричку, — заперечив Ломбард.

— Звичайно, ні, — погодився Армстронг. — Цілком здорова, розсудлива молодиця. Це в неї від шоку. Таке може з кожним трапитися.

Вони зібрали тріски, нарубані ще Роджерсом, і віднесли їх до кухні. Там клопоталися, готуючи сніданок, Віра й Емілі Брент. Міс Брент вигортала попіл із печі. Віра зрізувала шкурку з бекону.

— Спасибі, — подякувала їм стара діва. — Ми постараємося приготувати сніданок якнайшвидше — ну, приблизно, хвилин за тридцять-сорок. Чайник ось-ось закипить.

4

— Знаєте, що я думаю? — пошепки сказав Ломбардові Блор.

— Чи ж варто гадати, коли ви самі скажете?

Колишній інспектор був льодиною серйозною, іронії не розумів, тому незворушно продовжив:

— В Америці стався такий випадок. Вбито було двох стариків — чоловіка й дружину. Порубано сокирою. Серед білого дня. В оселі — сама дочка і служниця. Служниця, як було доведено, не могла цього зробити. Дочка — поважна стара діва середнього віку. Її визнали не винною, не йняли віри, що вона здатна на таке. Вбивцю так і не знайшли.

— Я згадав той випадок, — додав Блор, — коли побачив сокиру. А пізніше зайшов до кухні й побачив, як вона там шурує — спокійна, акуратна. Жоден м'яз не ворухнувся! Те, що з дівчатком сталася істерика, — це природна річ, дивуватися тут нічому. А яка ваша думка?

— Може, ви й маєте рацію, — відповів Ломбард.

А Блор вів далі:

— Але ж ця стара! Така чепуруха — й фартуха не забула вдягти, а фартух-то, либонь, місіс Роджерс, і спокійно так каже: «Сніданок буде готовий хвилин за тридцять-сорок». Стара з глузду з'їхала. Таке трапляється із старими дівами, — я не кажу, що вони перетворюються на