Данило Лукич Мордовцев - Заклятий козак

найвартніша бранка, але нічого не помагало. Вона розказувала, що коли раз її чоловіка не було, наскочили ординці, вбили тещу й її малого синка, а її саму захопили в неволю… Але вона тут не хотіла ні за що відректися Христа, не хотіла піддатися мурзі й раз навіть його покусала та подряпала. За те мурза казав старим гаремовим відьмам бити її різками та голодом мучити. Та й це нічого не помогло. Тільки що через ці муки вона страшно виснажилася й уже не годилася на гаремову жінку… Тоді мурза розлютився, казав зав’язати її в мішок і з важким каменем кинути в море. Це звичайна річ у бусурменів, вони не вважають жінки за людину…

Кожне слово вбивалося розпеченим залізом у серце отамана. З великого болю він закушував до крові свої губи… Завернув коня й під’їхав до мурзи.

- Слухай, мурзо, три роки тому, не більше, я їздив у Крим, щоб знайти й викупити з неволі свою дружину Ганну княгиню Ружинську. Тоді ти взяв від мене добрий бакшиш і впевняв мене, що того часу не переходив Перекопом жоден гурт бранців, ні чоловіків, ні жінок. Ти мені радив, щоб я не турбувався, не шукав її в цих сторонах. Ти, шельмо, збрехав, одурив мене, - крикнув отаман таким голосом, що татарин задрижав мов від удару грому. - Вона, небога, була тоді в тебе в гаремі, і ти про це знав. Я був би заплатив тобі за неї тяжким золотом. Та ти, поганче, злакомився на її вроду й її біле тіло. І коли вона таки не хотіла тобі піддатися, ти казав своїм гаремовим чортицям бити її та мучити й накінець сказав її втопити!

Мурза клявся на Аллага37, що це неправда.

Отаман прикликав свідків, котрі мурзі сказали всю правду до очей. Отаман трусився всім тілом, закрив собі очі й, подумавши хвилинку, сказав:

- Ти, собако, згинеш як стій на колі… Нуте, хлопці, приладьте панові-мурзі гарний, добре загострений кіл. І щоб був гладкий, щоб не дуже покалічив.

Мурза впав навколішки:

- Забери все моє майно, а пощади мене.

Отаман відвернувся.

За півгодини мурза конав на колі…

* * *

Отаман казав сурмити на збір.

З усіх усюдів виїздили на майдан козаки: звозили награбоване добро і складали на татарські гарби38. Гарби поїхали до тих возів, що мали були їхати в глибину Криму за головним військом.

Тепер козаки спочивали Богданко по жорстокій екзекуції на мурзі, здавалося, заспокоївся зовсім. Безталанна Ганна вже не потребує нічого від цього світу, мученичою смертю спокутувала всі свої гріхи. А її кривду помстив Богданко… Тепер він міг уже звернути свої думки на дальший похід у глибину Татарщини. Тепер щойно початок літа, паші для коней доволі, трава сильно зеленіє, нема чого побоюватись, щоб татари запалили степ. А це була їх найсильніша зброя на ворогів. Радився зі своєю старшиною.

Та враз прискакав козак, сливе живий.

- Огамане-батьку, погано з нами. На ті гарби, що везли добро з Перекопу, наскочив доволі великий татарський загін. Козаків, що були з гарбами, поперебивали, гарби позабирали. Я один устиг утекти…

Коли гамір притих, козаки почули справді з того боку, де стояв возовий табір, сильну мушкетну стрілянину.

- Звідкіля взявся тут татарський загін, коли Перекопська шийка в наших руках? - дивувався Богданко.

- Справа проста, - замітив один із старшин. - Цей загін повертається з котрогось християнського краю зі здобиччю. Натрапив на наш табір і хоче взяти його приступом.

- На коні! - крикнув отаман.

Козаки посхоплювались і на коні.

- Город підпалити, де лише можна, - наказував Богдан.

Запалили місто чи не в десятьох місцях. Козаки виїхали з горючого города на український бік.

Треба було поспішати, бо коли б татарва здобула обоз, то й головному війську досталося б.

По дорозі вийшов із очеретів озерця заболочений чоловік і заступив козакам дорогу.

- Я до тебе, батьку-отамане. Мене з табору вислали. Ледве зміг перекраситися поміж татарвою. Мусив по болоті повзти… Наш табір облягла хмарою орда. Великий загін татарський саме вертався зі здобиччю з Польщі й на нас наткнувся. Полковник Палій останніх сил добуває, обороняючись. Коли не надійде швидко поміч, попропадаємо.

- Хай тобі, козаче, дадуть коня, поїдеш з нами. А що добром, цю його я послав гарбами до обозу?

- Ні про що ми в таборі не знали, а по дорозі ніяково мені було роздивлятися…

Козаки рушили скоком. Мушкетні стріли чути було щораз ближче. Незабаром почули й гамір бою.

Богдан полетів передом і побачив, як тьма-тьменна татар облягла з усіх боків возовий табір. Його засипали хмарою стріл. Сам табір був закутаний димом, з котрого блискавками яснів вогонь із мушкетів.

- Добувайте щаблі та списи! - гукав Богданко. - За мною!

Погнав передом із піднесеним над головою мечем. Козаки летіли з усієї сили й мов тараном ударили на татар, що штурмували ззаду.

Богданко знав із досвіду, що татари сильно бентежаться, коли несподівано вдарити на них іззаду. А татари вдиралися вже на вози. Козаки не могли встигати з лаштуванням мушкетів, щоб упору відстрілюватись: ішов рукопашний бій. Коні й воли всередині табору, калічені хмарою татарських стріл, казилися й дуже перепиняли козаків у обороні: бігали, перевертали все, толочили ногами… Козаки відбивалися, чим попало: шаблями, списами, дрючками, дишлями від возів. Але ж із натуги почали мліти їм руки…

Та враз становище змінилося. Розляглося могутнє: «Ріж та бий!», і татарам стало моторошно, - зате в козаків, що почули поміч, віджили сили. Між татарвою почалася велика метушня. Почулися вигуки на сполох.

Наскок козацької кінноти полегшив становище обложеним, за возовою стіною. Татари втратили надію здобути табір: ворог, що поза ними, страшніший і важніший від того, що з-поза возів відстрілюється.

- Хлопці! Вилазь! Подавай далі! - гукнув отаман рухомої фортеці.

Розступилася одна стіна возів, і туди, мов горох із мішка, висипалося козацтво.

Як подратовані бджоли вилітають громадою з вулика, кидаються на напасника, обліплюють собою його лице, руки, лізуть до очей, бзикають люттю, мов на якомусь інструменті грають і кусають завзято, - достоту так робили ті козаки, що роєм вилітали з-поміж возів. Почався ще завзятіший рукопашний бій. Тягся він доволі довго. Татари раді були рятувати своє життя втечею, та втікати було нікуди…

Татари розклали свій табір кільканадцять стай39 від того місця, де козаки стали чотирикутним табором. Отаман хотів там бути