Павло Андрійович Місько - Грот афаліни

«Джентльмен» з рожевою косинкою уже йшов пружинистим кроком Портовою, лівим тротуаром, біля будинків з непарними номерами. Янг поглядав на будинки, прискорював ходу. Відстань скорочувалася… Заважала тільки стежити за незнайомим у шортах парочка, яка вийшла звідкись на тротуар і старанно тупотіла перед Янгом. Дев'ятий помер будинку… Одинадцятий… Янг оглянувся: метрів на двадцять позаду цим же тротуаром ішов гладенько прилизаний фертик з вусиками, покручував у правій руці стек. Пуол тримався на правому тротуарі далеченько. Ось уже тринадцятий будинок… Янг рішуче випередив парочку, закохані більше не йшли під ручку, а розмахували руками. Жінка здалася надто широкоплечою, з темними плямами поту між лопатками й під пахвами, довгій, схожій на індійське сарі, дивній сукні з рукавами.

«Джентльмен» не оглянувся назад жодного разу, часом повертав голову ліворуч, ніби звірявся з номерами будинків.

Напроти будинку номер п'ятнадцять коло тротуару стояв легковик з відкритим капотом. У моторі порпалися два чоловіки, їхні вигнуті спини теж були у плямах від поту.

Поки Янг розглядав парочку, а потім дядьків-ремонтників, він зовсім забув про те, що «джентльмен» повинен узяти баул у ліву руку. Швиденько порівнявся з ним…

— Може, вам допомогти? — спитав те, що треба було.

«Джентльмен» глянув скоса на нього, голови не повернув. Процідив крізь зуби:

— Вот ду ю вонт, кідзі? Ай дон'т андестенд ю![5]

Цього Янг ніяк не чекав.

— Дядечку…

— Згинь, шмаркач! Помічник знайшовся…

Янг зовсім розгубився: усе не те говориться! Але встиг іще сказати:

— Вам не в «Санта-Клару» треба!

Ті двоє, що старанно ремонтували машину, раптом опинилися попереду, на тротуарі, наставили їм у животи пістолети. Янг розпачливо оглянувся: Пуола не було — як крізь землю провалився!

Позаду на них теж зяяли зіниці двох пістолетів. Один тримала панянка в сарі, рукав заїхав до ліктя, оголивши волосату руку.

З машини вийшов високий офіцер у поліцейському мундирі, грайливо побризкуючи наручниками.

Розділ шостий

1

Десь у зеленій зоні дельфінарію жалібно, ніби перелякане дитя спросоння, скрикував павич.

Радж спинився біля воріт. Їхні половинки, зварені із залізних прутів, провисли у двір і, якби не стримував їх великий ланцюг із замком, розхилилися б під вагою навстіж. Ліворуч, упритул до воріт, сторожка — прохідна. Частина її відгороджена глухою стіною, з двору в неї свій хід, там каса продажу квитків.

У сторожці світла немає. Може, спить Малу, а може, пішов робити обхід території дельфінарію. Радж не захотів стукати у вікно сторожки — хай краще Малу не знає, коли він повернувся з Біргусу.

Відійшов далі од воріт, поліз на огорожу — частокіл із залізних списів, високий — два з половиною метри. Подолав без труднощів, завис на руках з внутрішнього боку, потім спустився. Гепнув важкувато — земля з того боку була набагато нижче.

Побачив Малу, коли звернув з алеї на місточок через канал. Сторож сходив з трибун великого басейну і, здається, заточувався.

— Хелоу! — подав Малу веселий голос. — Ти, Радже?

— Я.

— Ну й вигляд у тебе сьогодні… Може, якісь злодії роздягли? І мокрий ти, чи що?

— Ага, — відповів Радж, відчуваючи, як почервоніло обличчя. — У штанях купався.

— І зі мною раз таке було… — хотів розказати сторож історію, але Радж сухо попрощався:

— На добраніч, Малу! — І намірився йти.

— Яка там добра ніч! З дельфінами щось діється. Непокоїлися, хлюпали цілу ніч. І тепер збилися до купи, а щоб присвітити добре, нема чим… Я вже думав, може, якийсь злодій забрався, чи що…

— Може, на зміну погоди. Циклон вони добре відчувають… А може, касатки підпливали до перемички? Їх теж відчувають.

— Скажеш! У каналі для касаток мілко, не полізуть вони туди. — Малу теж уже трохи розбирався в тому, що торкалося життя дельфінів та інших морських тварин.

— Не полізуть, твоя правда. Ну то хай хоч решта ночі мине спокійно. Прощавай!

Раджу хотілося скоріше забратися в свою комору-склад, поспати хоч зо дві години. Добре, що містер Крафт не забороняє користуватися складом як квартирою. Може, думає, що зайва людина вночі на території дельфінарію не зашкодить. Хіба мало що може трапитися?

«Чи ключа не загубив?» — мацнув по кишенях штанів. Ні, ось він, у правій… Ледве виплутав його, довелося вологу кишеню вивертати.

Зняв замок, зачинив за собою двері, взяв на защіпку. Увімкнув світло — і одразу до тапчана. Він відкидається, прив'язується верхом до стіни, прихоплюється брезентовим ременем. Відстебнув, випрямив ніжки, опустив. Зітхнув стомлено, заздалегідь смакуючи, з якою насолодою він простягнеться на весь зріст.

Стомлено сів на краєчок…

Знайомі запахи пропилених залізяк, сируватих гідрокостюмів, житлом зовсім не пахне. Обвів поглядом комору — все знайоме, все, здається, на своєму місці.

І відчув, що буде не до сну. Треба приводити до ладу забруднені холоші штанів, може, навіть краще замити їх прісною водою, висушити праскою, щоб не було соляних плям і розводів. Треба ще пошукати, де стара теніска. Доведеться її заштопати, випрати, випрасувати. Не може він з'явитися вранці на очі містеру Крафту, одягнутий не за формою. Вимагає містер, щоб у робочий час усі працівники дельфінарію дотримувалися «трейд марк» — фабричної марки. Можна було б, звичайно, і вихідні штани надіти, є в Раджа ще одні штани. Але ж будь-коли одягати їх шкода, та й дуже великий контраст буде між заштопаною теніскою і святковими штаньми.

Скупуватий містер Джері… Одну теніску видає на півроку, хоч коштує вона всього якихось два-три долари. Це в Раджа тільки виходить, що він ще й економить, бо багато часу доводиться ходити тільки в плавках або взагалі бути з аквалангом під водою.

Пішов у душ, набрав у тазик прісної води. Далі робив усе як заведений. А думками був уже далеко від того, що робив.

Сьогоднішній обстріл з автомата (це щастя, що не зачепила куля) одразу зіставив з пострілом з підводної рушниці. Висновок напрошувався сам: чи не кільця то одного й того ж ланцюга?

Пригадалося, як обробляв йому тоді рану лікар у готелі.

«Вам до лікарні треба, у Світтаун. Зашити потрібно рану, а то великий шрам залишиться, — говорив лікар на прощання. — Якщо сьогодні не зможете, то завтра — неодмінно. Вам рахунок на дельфінарій надсилати?»

«На дельфінарій. Тільки не мені, а на ім'я містера Джеральда Крафта», — сказав Радж.

«А чого ж? — думав він, виходячи з «Сельюта». — Через Крафта мене покалічили, Крафт мене посилав — то хай і сплачує послуги лікаря».

Брести через усе місто, та ще з аквалангом, голому, несила.