Агата Крісті - Оголошено вбивство

уважніше. Вона була розумна жінка, він це знав, і зрозуміла, до яких висновків він прийшов.

— Так, — спокійно сказала вона. — Це змінює справу. Нікому не було дозволено відчиняти ті двері. І ніхто їх не відчиняв, наскільки мені відомо.

— Ви повинні зрозуміти, що це означає, — сказав інспектор із глибокою переконаністю в голосі. — Коли погасло світло, хто завгодно в цій кімнаті міг вислизнути крізь ті двері, підійти ззаду до Руді Шерца й вистрелити у вас.

— Не будучи ані побаченим, ані почутим, ані поміченим?

— Не будучи ані побаченим, ані почутим, ані поміченим. Пригадайте, коли погасло світло, люди стали рухатися, кричати, наштовхуватись одне на одного. А потім стало видно лише сліпуче світло електричного ліхтаря.

Міс Блеклок повільно сказала:

— І ви думаєте, один із тих людей, один із моїх приємних та звичайних собі сусідів вислизнув за двері й спробував убити мене? Мене? Але чому? Чому, Бога ради?

— Я маю відчуття, що ви повинні знати відповідь на це, міс Блеклок.

— Але я не знаю її, інспекторе. Запевняю вас, не знаю.

— Тоді почнімо міркувати. Кому дістануться ваші гроші, коли ви помрете?

Міс Блеклок сказала досить неохоче:

— Патрикові та Джулії. Я заповіла меблі в цьому домі та невелике річне утримання Банні. Власне, мені немає особливо чого залишати. Я мала трохи німецьких та італійських цінних паперів, які втратили свою вартість, а якщо взяти до уваги високі податки й низькі відсотки, які нині платять на інвестований капітал, то, запевняю вас, мене не варт убивати — я перевела більшу частину своїх грошей у щорічну ренту близько року тому.

— Проте ви маєте деякий прибуток, міс Блеклок, і ваш племінник та ваша небога успадкують його.

— А отже, Патрик і Джулія вирішили вбити мене? Я просто не можу в це повірити. Вони не мають нагальної скрути з грішми, ані чогось подібного.

— Ви це точно знаєте?

— Ні. Лише з їхніх слів… Проте я категорично відмовляюся підозрювати їх. Настане день, коли мене й справді буде варто вбити, але він іще не настав.

— Що ви маєте на увазі, кажучи, що настане день, коли вас варто буде вбити, міс Блеклок? — запитав інспектор, ухопившись за її слова.

— Річ у тому, що одного дня — а може, і дуже скоро — я можу стати дуже багатою жінкою.

— Це звучить цікаво. Ви розповісте детальніше?

— А чом би й ні? Ви можете цього й не знати, але більш як двадцять років я була секретаркою і близьким другом Рендела Ґедлера.

Кредокові стало цікаво. Рендел Ґедлер був великим ім'ям у галузі фінансів. Його сміливі спекуляції та майже театральна реклама, якою він себе оточував, зробили його особою, яку важко було не помітити. Він помер, якщо пам'ять Кредока не зраджувала, у 1937 або 1938 році.

— Він був знаменитий трохи раніше вашого часу, думаю, — сказала міс Блеклок. — Але ви, певно, чули про нього.

— О, так. Він був мільйонером, якщо не помиляюся?

— Набагато багатший, ніж мільйонер, хоч його фінанси ніколи не перебували в стабільному становищі. Він знову й знову ставив усі свої гроші на якусь нову ризиковану оборудку.

Вона говорила схвильовано, пам'ять осяяла її очі збудженим блиском.

— Хай там як, а він помер дуже багатою людиною. Він не мав дітей. Він заповів увесь свій статок дружині, поки вона житиме, а по її смерті — мені.

Якийсь туманний спогад прокинувся в пам'яті інспектора.

Величезний статок переходить до вірної секретарки

— чи щось у такому дусі.

— Протягом останніх дванадцятьох років чи десь так, — сказала міс Блеклок, підморгуючи йому, — я мала переконливий мотив, щоб убити місіс Ґедлер, — але це вам не допоможе у вашому розслідуванні, чи не так?

— Даруйте мені за моє запитання, але чи не була місіс Ґедлер обурена таким посмертним розпорядженням свого чоловіка?

Міс Блеклок явно розвеселилася.

— Вам не обов'язково бути таким тактовним. Адже ви хотіли запитати, чи була я коханкою Рендера Ґедлера, чи не так? Ні, не була. Не думаю, що Рендел коли-небудь думав про мене у плані сентиментальних почуттів, і я не давала йому таких підстав. Він кохав Белі (свою дружину) і залишався вірним їй до самої своєї смерті. Я думаю, що головним мотивом такого його заповіту було почуття вдячності. Річ у тому, інспекторе, що на самому початку своєї діяльності, коли Рендел ще дуже невпевнено стояв на ногах, він був дуже близький до краху. І йшлося лише про кілька тисяч наявної готівки. То була велика оборудка, вона була дуже ризикована, проте обіцяла феноменальний прибуток. Але йому бракувало саме тих кількох тисяч, які допомогли б йому втриматися на поверхні. Я прийшла йому на порятунок. У мене було трохи грошей. Я вірила в Рендела. Зібрала все до останнього пенні й віддала йому. Він зумів прокрутити свою оборудку. Через тиждень він став казково багатою людиною. Після цього він ставився до мене як до більш або менш рівного партнера. О, то були часи великого збудження! — У неї вихопилося глибоке зітхання… — Я глибоко тішилася. Але потім у мене помер батько, і моя єдина сестра залишилася безпорадним інвалідом. Я мусила все покинути й доглядати її. Рендел помер десь через два роки. Я заробила чимало грошей протягом нашої співпраці й не сподівалася, що він мені щось залишить, але, звичайно, була дуже зворушена, довідавшись, що коли Белі помре раніше від мене (а вона належала до тих делікатних створінь, від яких ніхто ніколи не сподівається тривалого життя), то я успадкую весь її статок. Я думаю, бідолашний чоловік не знав, кому залишити свої гроші. Белі — дуже мила жінка, і вона була в захваті, коли він вирішив саме так, як вирішив. Вона чудова людина. Живе в Шотландії. Я не бачила її вже багато років — ми лише обмінюємося листівками на Різдво. Перед самою війною я поїхала із сестрою до санаторію у Швейцарії. Вона померла там від запалення легень.

Вона помовчала хвилину або дві, а тоді сказала:

— Я повернулася до Англії лише рік тому.

— Ви сказали, що будете багатою жінкою дуже скоро… Як скоро?

— Медична сестра, яка доглядає Белі Ґедлер повідомила мене, що Белі швидко згасає. Жити їй, либонь, залишилося кілька тижнів.

Вона сумно додала:

— Гроші тепер мало що означатимуть для мене. Моїх власних цілком вистачає для задоволення моїх скромних потреб. Колись я знову б захопилася грою на ринку, але тепер… Людина старіє. Але тепер ви бачите, інспекторе, що якби Патрик і Джулія хотіли вбити