Дмитро Білий - Козацький оберіг

В обличчя Данькові ударив нічний вітер, перемішаний із п’янкими пахощами степової ковили. Він уперше в житті їхав з козаками на справжню бойову виправу. Серце його радісно билося. Він жадібно хапав ротом степову прохолоду.

Козацька ватага, немов зграя орлів, летіла на своїх конях. Над ними сяяли зорі, і повний місяць — козацьке сонце — освітлював шлях.

Під ранок вони доїхали до невеликого, вкритого густими деревами байраку. Далі їхати було небезпечно — можливо, люди магістра вже вислали роз’їзди поблизу замку. Висока замкова вежа виднілася вдалечині.

Усе тіло Данькові ломило після довгих перегонів, але він не звертав жодної уваги на це. Усі думки його були зайняті майбутньою битвою.

Козаки спішилися і, підхопивши вуздечки та приготувавши зброю, почали спускатися в байрак. Раптом Данько почув, що звідти линуть мелодійні звуки, мовби хтось прихований за зеленню дерев та тернів тихо грав на якомусь дивному інструменті.

Ці звуки почули й козаки. Хтось брязнув кресалом, запалюючи мушкетний гніт.

Козак Голота, який йшов попереду, на мить зупинився, потім радісно посміхнувся, заспокійливо майнув рукою козакам і пішов уперед.

Чим довше вони спускалися до байраку, тим ясніше чули перебір струн. Здається, усі, окрім Данька, уже здогадалися в чому річ.

Нарешті вони вибралися на широку галявину, і Данько побачив, що посередині, під широким і могутнім дубом сидить, схрестивши ноги, козак. У нього були довгі чорні вуса, що спадали на кремезні груди. На голові — невелика хутряна шапка з коротким шликом, з-під якої вився, закручуючись навколо вуха зі срібним кільцем-сергою, товстий оселедець. У зубах козак тримав глиняну люльку, з якої підіймалися, розчиняючись у повітрі, білі кільця запашного тютюну.

Козак тримав на колінах невелику кобзу й замислено та легко, немов не торкаючись пальцями струн, награвав якусь тужливу і приємну мелодію. Очі його були напівприкриті, і здавалося, що він нічого не чує навкруги, зачарований цією мелодією. Поблизу пасся розсідланий кінь вороної масті, сідло лежало біля козака. На сідлі Данько помітив лук із сагайдаком, повним стріл, два пістоля і криву перську шаблю.

Козаки мовчки стали в коло, тримаючи коней.

Нарешті дивний козак перервав свою гру і, не піднімаючи очей, промовив:

— Здорові будьте, панове козаки, здоров будь, Голота-отаман.

Козаки зняли шапки і з повагою вклонилися. Вклонився й Данько, схиливши русяву, стрижену під глек голову. Відразу відчув він у цьому незнайомцеві якусь дивну силу, що примушувала шанувати його й у той же час викликала довіру й повагу.

— Здоров будь і ти, козаче Мамаю! — стиха промовив Голота.

Козаки розсідлали своїх коней, пустили їх пастися серед високої трави й розсілися навколо козака Мамая. Той обережно відклав кобзу й уважно подивився на козаків. Данько відразу помітив, що Мамай не робив жодного зайвого руху, а його карі очі дивилися прямо і, здавалося, бачили кожного наскрізь.

— Ну що, панове товариство, будемо раду радити, — спокійно запитав козак Мамай, — чи вже й так бачу, що ви на війну зібралися?

— Замок нам треба брати, — сказав Голота.

— Замок? — перепитав козак Мамай. — А що, справа поважна і славна, тільки ось як ви його брати надумали? У облогу візьмете чи як? Шанці навколо копати будете, під стіни порох підкладете чи так, із драбинами всі двадцятеро на стіни посунете?

— Так отож, — посміхнувся Голота, — може й полізли б, але ж драбин у нас нема…

— …а порох кобила з’їла, — додав жартома молодий козак на прізвисько Бадрак.

— А може ваш джура щось нове нам повідає, — Мамай пронизливо подивився на Данька, — здається мені, він більше знає, що там у замку відбувається.

Данько від несподіванки аж стрепенувся, але спробував не показати свого миттєвого здивування, поважно розправив плечі і, відчуваючи на собі увагу всіх присутніх, розповів про свої пригоди в замку, починаючи від того, як він розмовляв із Пугачем, і як на них напали люди магістра.

Мамай його уважно вислухав і, коли Данько завершив свою розповідь, несподівано запитав:

— А ти нічого не забув?

І тут Данько остаточно переконався, що козак Мамай дійсно не тільки бачить людину наскрізь, але запросто читає всі її думки, навіть ті, які людина й сама не помічає.

Данько розпачливо сплеснув руками — він раптом згадав про конверт, який йому передала княгиня Ярина. Хлопець сунув руку за комір сорочки, витягнув лист і коротко пояснив, звідки він у нього взявся.

Козак Мамай простягнув руку, взяв конверт і обережно розкрив. Усередині був лист, складений навпіл. За час Данькової втечі з замку і блукання по плавнях лист встиг добряче просякнути зеленою болотяною водою, але Мамай швидко оглянув його й мовчки прочитав. З виразу обличчя козака нічого не було зрозуміло, хоча всім було цікаво, що ж там написано. Склав лист, сунув у невелику сумку, оздоблену мідними клепками, що висіла в нього на широкому шкіряному чересі.

— Так ось, товариство, — заговорив козак Мамай, — якщо ми цієї ночі фортецю не захопимо, то під ранок всіх її мешканців люди магістра переб’ють, а вже наступного ранку до неї підійде Чалма-бек зі своїми горлорізами, і тоді по всьому Порубіжжі багато крові проллється… Було б вас не двадцять, а тисяча двадцять — усе одно фортецю прямою облогою чи приступом не захопити. Ви, хлопці, поки відпочиньте, бо вночі на нас весела робота чекає, а я із Голотою та джурою погомоню трохи.

Козак Мамай неквапливо підвівся й пішов кудись між зелених дерев. Голота й Данько теж підвелися та пішли за ним. Решта козаків зайнялася звичною справою — хтось кинув попону та відразу завалився спати, хтось почав ладнати та перевіряти зброю, а хтось узявся викладати із переметних сум сало та сухі хлібці, які козаки називали брусаками.

Тим часом козак Мамай, Голота та Данько сіли в тісне коло під великим ясенем.

— Мабуть, ви й самі здогадалися, панове, — сказав козак Мамай, — що в листі дещо таке було написано, що решти братчиків не стосується, але вам його я прочитаю.

Козак Мамай витягнув лист, обережно розгорнув його й почав читати:

«Магістр — людина страшна, про всі його таємниці жахливі я не знаю, але шукає він саме тут якийсь магічний Оберіг, щоб стати непереможним та володарювати над нашим краєм. Магістр згубив моїх батьків, добився опікунства наді мною й силою вивіз мене з нашого родового маєтку князів Гальчевських. Боюся, що хоче він використати мене для якоїсь своєї мети. Зміг він обдурити й Великого князя, щоб отримати грамоту на охорону замку. Уночі, після захоплення