Лана Міра - Gpt, як знайти нормального?, Лана Міра

Кандидат номер три — Сергій, 36, “підприємець, який шукає простоти в складному світі”. Фото: з гітарою, на пляжі, в авто з кавою. І ще — на тлі якоїсь гірської річки в позі будди. Ну, думаю, буде медитувати на мою іронію.

Ми домовились про зустріч у місці з претензією — кав’ярня-галерея, де подають капучино з квітами й чай, як у кіно про Венецію.

— Аннет? — запитав він, підійшовши.

У нього була ідеально рівна борода, кофта з написом “Zen inside” і погляд, який сканував мене з точністю рентгена.

— Так. Сергій?

— Саме так. Ти виглядаєш… глибоко.

— Це макіяж і пів пляшки шампуню.

Він не засміявся. Ні натяку на іронію. Лише кивнув, мовляв, о, яка свідома жінка.

Він говорив багато. Про свою філософію “жити в потоці”. Про те, як колишня “забирала його енергію”, бо не приймала його як “духовного лідера у стосунках”.

— Я не шукаю драм. Я шукаю партнерку, яка розуміє, що наші тіла — тимчасові носії досвіду, — сказав він, дивлячись кудись у стіну.

— А якщо я шукаю чоловіка, який виносить сміття без лекцій про карму?

Він зітхнув.

— Ти ще не прокинулась. Але потенціал у тебе є.

Я ковтнула чай. Глибоко. Щоб не вибухнути.

— GPT, у нас що, побачення чи психоделічний ретрит?

GPT:

Судячи з усього — твоє тіло вже викидає цю інформацію як вірус.

На десерт він замовив щось із назвами “Земля в мені” і “Солодкий інь”. Я просила тільки рахунок. Але офіціант приніс ще і набір листів із афірмаціями.

— Це в подарунок, — сказав Сергій. — Щоб твоя енергія не втратилась після зустрічі зі мною.

— Дякую. Я, мабуть, їх підпалю і очищу простір.

Він нарешті засміявся. Але сміх був… дивний. Як у людини, яка занадто давно не чула “ні”.

— Ти мене провокуєш. І мені це подобається.

— Це ненадовго. Мені вже треба.

Вийшла на вулицю, вдихнула повітря — і вперше за вечір відчула себе живою. Нормальною. Без ароматів “духовного шампуню” і без слова “енергія” в кожному реченні.

Написала Крістіні:

“Побачення №3: гуру, який хотів прокинутись у мені, але я хотіла просто каву.”

Вона:

“Це вже треба екранізувати.”

Я:

“Але тірамісу було краще, ніж у минулого. Може, тільки за це поставлю плюс.”

Удома я відкрила коробку афірмацій. Перша:

“Твоє тіло — храм.”

— GPT, я зараз з’їм гречки з яйцем. То я оскверняю храм?

GPT:

Ні. Ти просто його годуєш. І бережеш. І не впускаєш у нього тих, хто не знімає взуття.

Я вже зібралась спати, коли на телефон прийшло нове повідомлення.

Воно було коротке:

“Ти була прекрасна сьогодні. Я бачив тебе. І знаю, що ти — не для них.”

Без підпису. Без фото.

Просто… хтось, хто спостерігав.