Аліг'єрі Данте - Божественна комедія

Між себе мовили, – гучноголосо!»

Й відповідали: «То й гати до дір!»

103 Але на них поглянув гнівно й косо

Той чорт, що говорив з вождем моїм,

І вигукнув: «Облиш, облиш, Нечосо!»

106 А там сказав до нас: «Невільно цим

Уступом вам іти, бо арку шосту

Зруйновано не знати як і ким.

109 Щоб іншу путь вам відшукати просту,

Зайдіть в печери ближчої жерло,

Там вихід є ще до одного мосту.

112 Учора без п’яти годин було

Дванадцять сотень шістдесят шість років,

Як землетрусом міст той геть знесло.

115 Я шлю моїх оглянуть з усіх боків

І стан речей узнати в тім краю, —

Ви з ними йдіть; це захист ваших кроків.

118 Десятку, Бородо, збереш свою, —

Він став лічить: – Ти підеш, Злий Собако,

Й ти, Бахуре, й ти Росотопчію,

121 Й ти, Никлокриле, й ти, Старий Кусако,

Й ти, Ікло Вепряче, й ти, Труто-Змій,

Й ти, Неотесо, й ти, Дурний Чортяко.

124 По стежці смоляній ідіть самі,

А ті хай обминуть моста остачу

Й до переходу йдуть собі в пітьмі».

127 «Ой леле, вчителю мій, що я бачу!

Ти шлях цей знаєш, сам зі мною йди, —

Промовив я, – вони ж несуть невдачу.

130 Коли ти обережний, як завжди,

То чом не бачиш, зле вони клопочуть

І поглядами зичуть нам біди?»

133 А він: «Не бійся, хай собі скрегочуть, —

Це проти тих, засуджених навік,

Що із смоли тут виринати хочуть».

136 І вирушили всі на лівий бік,

Але з них кожен перед Бородою

Поміж зубами висунув язик,

139 А той їм з заду прогримів трубою.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА

1 Я бачив вершників, які до бою

Ладналися з пихою в рівний стрій,

Але назад тікали із ганьбою;

4 Я бачив, ворог нищив навісний

Вас, аретинці; бачив я колони

Солдатів; бачив рицарський двобій

7 Під барабан, сурму, а чи під дзвони,

А чи на знак з високих башт фортець,

Місцевий або видний крізь кордони, —

10 Але ніде не бачив я, щоб грець

Обрав на свій сигнал просту волинку

Для всіх – чи піший то, чи верхівець.

13 Ми із чортами вийшли на стежинку

(Ну ж і компанія!), та зриш людей

Побожних в церкві, а п’яниць – у шинку.

16 Мій зір цікавився смолою, де

Хотів я бачить всі куточки схову

І всіх, хто шляхом вічних мук іде.

19 Немов дельфін, що хвилю вздрів, готову

Судно нещасне в вирах потопить,

Вистрибує з-під водного покрову, —

22 Так, прагнучи нестерпність мук зменшить,

Якийсь із грішників червону спину

Являв очам на блискавичну мить.

25 І наче жаби під жарку годину,

Лишаючи все тіло в глибині,

Самі лиш писки висувають з плину, —

28 Так скрізь чинили грішники сумні,

Але, щоб не зіткнутись з Бородою,

Ховались у киплячій гущині.

31 Я бачив – серце й досі рве журбою, —

Як забаривсь один і не пірнув

(Бува, лишиться й жаба над водою),

34 А тут Старий Кусака саме був —

Вчепився в кудли, зліплені страшенно,

І, як ту видру, сильно смиконув.

37 Їх імена узнав я достеменно,

Бо чув безперестанно кличі їх,

Коли вони звертались поіменно.

40 «Гей, Неотесо, пазурів кривих

Дай гостроту йому покуштувати!» —

Почулись голоси кількох із них.

43 І я: «Учителю, кортить спитати,

Хто із смоли киплячої там звівсь,

Як причепивсь до нього чорт рогатий?»

46 Мій вождь звернувся: «Звідки ти з’явивсь,

Коли?» – І дав той відповідь нам скору:

«В Наваррськім королівстві я родивсь,

49 І мати віддала служить до двору.

А батько мій був майстром темних справ,

Згубив себе й майна велику гору.

52 Своїм я в короля Тебальдо став

І, надто захопившись хабарами,

У цей окріп нарешті я попав».

55 Тут ікло Вепряче йому зубами,

Які не сором мати й кабанам,

Відчути дав, які від бивнів шрами.

58 Попалась миша в лапи злим котам!

Та Борода, йому спочинок давши,

Промовив: «Кинь, йому ще я задам! —

61 Тоді звернувсь до вчителя, сказавши:

– Як хочеш щось дізнатись, то спитай,

Поки не розшматований назавше».

64 І вождь: «Скажи, серед тутешніх зграй

Чи не трапляються якісь латинці

В смолі?» І той: «Ще мить тому, бодай,

67 З сусідом їхнім був я наодинці.

Куди приємніш бути із панком,

Ніж з тим, хто шле удари навздогінці».

70 Тут Бахур: «Годі ляпать язиком!» —

Сказав, і гак у руку, як острогу,

Уп’яв, і видер з м’ясива шматком.

73 А Трута-Змій наміривсь теж у ногу

Встромити гак, але очей грозу

На нього звів десятник дуже строгу.

76 Коли ущухло трохи все внизу,

Мій вождь спитав того, чия несита

На рану скорб лила гірку сльозу:

79 «А хто була ця тінь, смолою вкрита,

Коли весь інший залишив ти люд?»

Він одповів нам: «То був брат Гоміта,

82 Той, що з Галлури. Зла і лжі сосуд, —

Над ворогами владарю свойому

Він учинив занадто легкий суд:

85 Усіх за гроші відпустив додому,

Як сам казав. Він був не рядовим,

А був царем у царстві тім брудному.

88 А логодорець Мікель Дзанке з ним

Веде розмову. Часто і охоче

Говорить кожен про сардінський дім…

91 Ой, гляньте, як зубами він скрегоче!

Я дечого б чимало розповів,

Але боюсь, що гаком полоскоче!»

94 Помітивши, що раптом підступив

Дурний Чортяка злий, начальник лютий

Промовив: «Птах лихий, вгамуй порив!»

97 «Покличу, якщо хочете почути,