Іван Михайлович Дзюба - Чорний романтик Сергій Жадан

що закінчується готовністю до жертовного пориву: «Ті в кімнаті, скінчивши свою сівбу, добивали зі столу останні пляшки й, увімкнуши кожен свою трубу, рахували пропущені за ніч дзвінки». Отож головні діяння попереду, і дещо з них ми ще побачимо.

То що воно таке? Біблія навиворіт — як були у світовій літературі Енеїди навиворіт? Але ж ні. Це не бурлеск. І не героїчна «сміховина». Це швидше драматичний гротеск. Як історичний час «прокручує» і перемелює віртуальну біблійну даність і як минуще зазіхає на вічне. Або, може: як вічне виглядає у світлі минущого і чи не є насправді вічним те, що нам зручніше вважати минущим.

Наступні містерії на біблійні теми, перемовини малого зі своїми учнями, а особливо темпераментні монологи самого малого змушують згадати бандитські зонги із «Тригрошової опери» Бертольта Брехта.

Я народився в країні, якої немає давно.

Я сам її знищував і пускав на дно.

Я ховав цю країну, коли вас ще не було.

Так що не вам мені розповідати про родинне тепло.

Я прийшов у цей бізнес з вулиці, ще за совка,

і тонно знаю, що класова рівність — найбільш нетривка.

Я палив кооператорів у вісімдесятих

і в дев'яностих бомбив фірмачів.

Я ніде не вчився політекономії, і сам нікого не вчив.

Я вивозив теплих банкірів у приміські ліси.

Купував губернаторів і продавав голоси…

Навіть в двотисячних, коли з'явилися ви —

діти лібералізму, вершники без голови,

я топив кораблі й переходив босоніж моря…

Бо там, де для вас триває партнерство,

для мене триває війна.

Є лише ті, кого ми ховали й кого несли,

неважливо, де саме вони полягли, неважливо коли.

Є лише наші радість і вміння, котрі не зникнуть ніде,

а всі нюанси ведення бізнесу завжди вирішить одна РГД.

Знайоме, правда? Дуже знайоме. Узагальнений портрет сучасного твердого володаря життя. В якому розчинилися й загубилися первісні контури образу великого малого. Але вони ще окресляться, і не раз. Чи не якась його вища справедливість, коли будуть покарані винні, і невинні, і ті, хто взагалі ні при чім — як прозвучало в одному з віршів? Колективна відповідальність за гріхи людства?

Може, моє враження дуже суб'єктивне, але я не випадково згадав про Бертольта Брехта. Одну якість його світосприймання і письма, яку я умовно називаю позитивним цинізмом. Що маю на увазі? Він із жорстоко цинічною кривою посмішкою глумливо розраховується з риторикою політичних і кримінальних еліт, із прекраснодушною фразеологією ліберального народолюбства незворушно вивертає нутрощі цього вселенського фальшу, — але це вперта санітарна робота справжнього гуманіста, який розчищає простір для здорового глузду і чистого повітря. Він цинічний стосовно