Роман Олійник (Argonayt) - Злопам’ятна Абатиса, Роман Олійник (Argonayt)

14

Яким би не був ошелешений від побаченого кардинал, та треба віддати йому належне, Його Преосвященство доволі швидко прийшов до тями. Вистачило короткої молитви й кількох крапель святої води, якою Фелліні окропив бідолашну рептилію. Впевнившись, що химерне створіння цілком безневинне та на становить ніякої загрози він вгамував своє хвилювання і абсолютно спокійним голосом запитав:

– Що можеш сказати про себе дитя Темряви? Чи правда те що розказували про тебе ці шляхетні лицарі? Ти прийшла до нас з іншого світу і була бранкою в монастирі?

– Так, Ваше Преосвященство, – відповіла дракайна і своєю короткою розповіддю підтвердила мої з Алонсо слова.

Вислухавши її кардинал надовго замислився, та ми не могли чекати тож іберієць обережно поцікавився:

– Ваше Преосвященство, то що ми будемо робити? Посланець чекає, а часу залишилося зовсім небагато. Якщо він повернеться у свій світ – домовленості не буде.

– Гаразд, я зустрінуся з ним, – в очах Фелліні спалахнули, не бачені нами раніше, іскорки невгамовного азарту. – Ведіть мене до нього.

Ми вийшли з намету і вирушили до місця де на нас мав очікувати Вивідувач. Щоб не створювати зайвого ажіотажу кардинал взяв з собою тільки півдюжини своїх гвардійців. Ще в загін увійшли я з Мігелем, полонянка й найкращий астролог та алхімік з почету Його Преосвященства. Набрався чималий гурт людей і в мою душу закралося побоювання, що дракайни можуть чого доброго перелякатися та дременуть в свій химерний світ. Тоді всі наші старання будуть марними.

Дійшовши до узлісся де мав очікувати Вивідувач зі своїми супутниками ми зупинилися. Якщо дракайни ще тут то якось самі дадуть про себе знати. Чекати довелося недовго. Раптом наша бранка стрепенулася, повернула голову в сторону лісу і ледь чутно зашипіла. Потім зробила крок вперед до Фелліні й промовила:

– Ваше Преосвященство, той з ким ви прагнете зустрітися перед тим як показатися, просить вас притримати від необачних вчинків своїх воїнів.

– Щоб не трапилося, без мого наказу зброю не діставати, – кинув кардинал гвардійцям.

Солдати слухняно опустили алебарди та аркебузи і залишилися незворушними, коли з гущавини з’явився Вивідувач. Дракайн показав що він беззбройний, зробив жест привітання, як ото належить кожному шляхетному дворянину, а потім промовив:

– Ваше Преосвященство, радий нашій зустрічі. Багато чув про бойові звитяги вашого славного війська й ваші полководчі таланти. Сподіваюся, що нам вдасться знайти спільну мову і досягнути обопільно вигідних домовленостей.

Кардинал згідливо кивнув головою і статечно відповів на цю пропозицію:

– Не маю честі знати вашого імені шановний, та надіюся що ви шляхетного роду і маєте повноваження від свого сюзерена вести перемовини зі мною.

– О, про свій древній рід я міг би багато чого розповісти, та не гоже скромному лицарю хизуватися подвигами своїх предків. Про те місце, яке займаю у владній ієрархії свого світу, скажу лиш те, що воно відповідає вашому герцогу. Цей високий титул, як і право на володіння цілою провінцією, я милостиве отримав він самого конклаву Високих Магістрів.

Схоже така відповідь цілком задовільнила кардинала. Він разом з дракайном відійшли в сторону і почали про щось жваво розмовляти впівголоса. Я полегшено зітхнув, до відчув що вони все-таки зможуть порозумітися. А от мій товариш думав вже зовсім про інше.

– Ох, зараз як повернемося в табір, я негайно завалюсь спати і не вилазитиму з намету цілу десятиденку.

Це він звісно трохи перебільшував, але я й сам відчував велике виснаження та втому. Після всього того що трапилося дійсно не завадило б добряче відпочити. Тож скоре закінчення розмови між Фелліні та Вивідувачем викликало у нас неприховану втіху. Тим паче, що розійшлися вони мирно і на обличчі кардинала буквально сяяла вдоволена посмішка. Повернувшись до нас Його Преосвященство почав радісно роздавати накази:

– Цю нещасну відпустіть до її співвітчизників. Нехай забирають її з собою. В ви, шановні астролог та алхімік, прослідкуйте чи виконають дракайни свою обіцянку й навіки замкнуть браму у їх нечестивий світ.

Після цього кардинал під охороною гвардійців рішуче почимчикував до табору. Схоже війни вдалося уникнути і похід нашого війська було відмінено. А вже наступного дня славне військо Його Преосвященства покидало такий гостинний острів Сан-Рафаель. Дракайни виконали свою обіцянку, і прохід між світами був надійно запечатаний. Та перш чим я зі своєю терцією перебрався на палубу транспортної фелюги трапилося дві події, спогади про які мені ніколи не забити.

Перша стосувалася абатиси Жозефіни. Преподобна матінка прислала до мене й Алонсо свою довірену помічницю з проханням провідати її до нашого від’їзду. Іти в монастир я не мав ніякої охоти, та приятелеві все ж вдалося переконати мене скласти йому компанію. Мовляв, навіть засуджені на смерть злочинці мають право на своє останнє бажання. Та й цікаво ж чого від нас ще хоче ця підступна настоятелька.

В монастирі нас провели в келію абатиси. Як тільки двері за провідницею закрилися і ми залишилися наодинці, Жозефіна тихо заговорила:

– Я знаю що ви були там. Бачили її?

– Де були і кого бачили? – Мігель спробував вдати що не розуміє про що веде мову жінки.

– Перестаньте блазнювати, – настоятелька люто зиркнула на іберійця. – У мене немає часу та бажань вислуховувати ваші безглузді заперечення. Тут нас ніхто не зможе підслухати, а від вас я прошу лиш правдиво відповісти на кілька моїх запитань. Якщо хочете чесної розмови то дайте мені спокій і забирайтеся звідси негайно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍