Роман Олійник (Argonayt) - Злопам’ятна Абатиса, Роман Олійник (Argonayt)

– Ваше Преосвященство, чому ви запитуєте мене про таке? – здавалося запитання Фелліні роздратувало її. – Звідки їм там взятися?

– То так чи ні?

– Ні, – відповіла абатиса, однак мені видалося що сказала це з певним зусиллям.

– Нехай поклянеться на Святому Письмі, – інтонації в голосі настоятельниці не залишилися непоміченим Алонсо. – Ми теж готові це зробити.

– Сестро Жозефіно, ви можете поклястися, що кажете мені зараз правду, – очі кардинала вп’явся в абатису так як це робить удав, коли збирається проковтнути бідолашного кролика. Саме в такому незавидному положенні тепер знаходилася й настоятельниця, котра була безпорадна перед гіпнотичним поглядом Його Преосвященства.

– Н… ні…, – ледь зуміла витиснути з себе жінка однак вже в наступну мить гупнула на коліна й заголосила. – Ваше Преосвященство, змилостіться й простіть мені цей гріх. Слабка я виявилася духом і піддалася спокусі. Хотіла побільше дізнатися про тих почвар, щоб вберегти добрих християн від навали їхньої орди. Бо ті полонені виявилися ворожими шпигунами, котрі пробралися на острів щоб розізнати всі наші секрети.

– І для цього ви тримали все це в секреті аж цілих тридцять років? – недовірливо хмикнув Фелліні. – Сестро Жозефіно, може досить замилювати мені очі своєю брехнею. Обіцяю, що пізніше вашу поведінку ми неодмінно розглянемо на конклаві кардиналів, а зараз мене цікавить лиш одне – де бранка?

– В своїй келії сидить.

– От і чудово. Пошліть негайно за нею, а самі повертайтеся в монастир і моліться за порятунок своєї грішної душі.

Абатиса покірно схилила голову і мовчки вислизнула з намету. Дивлячись їй вслід я чомусь був переконаний, що Жозефіна неодмінно знайде спосіб як викрутитися з цієї ситуації. Ще й мабуть придумає як нам обом відомстити за свою поразку та примирення. Та це станеться потім, а тепер ми мусимо ще переконати кардинала в правдивості інших наших слів.  І саме для цього Алонсо відчіпляє зі свого пояса піхви з мечем і простягнувши клинок Фелліні мовить:

– Ваше Преосвященство, наша подальша розповідь не призначається для сторонніх вух, тому уклінно прошу прийняти мою зброю та відіслати з намету гвардійців.

Після того, як і я віддаю свою рапіру, кардинал кивком голови наказує своїм особистим охоронцям залишити нас самих є нетерпляче запитує:

– Ну тепер, вже можеш відкрити всі свої таємниці, чи знову будуть якісь умови розказати правду?

– Ні, ніяких умов більше немає. Буду лаконічним бо часу у нас дійсно обмаль. І так, як ви й наказували, ми віднайшли те місце на острові де знаходиться вхід в інший світ. Там ми зустріли високоповажного посланця дракайнів. Від нього дізналися, що вони не збираються більше на нас нападати, а прийшли сюди виключно для того, щоб забрати свою співвітчизницю. Після того, як ми відпустимо полонянку, вони обіцяють назавше закрити Браму і більше ніколи не появлятися на Сан-Рафаелі.

– Чому я маю вірити обіцянкам якоїсь почвари, якщо я досі сумніваюся у вас? – іронічно прокоментував слова Мігеля кардинал, а я зауважив що мій товариш розсудливо вирішив про деякі події що з нами трапилися – промовчати.

– Дракайн готовий зустрітися з вами особисто і про все домовитися віч-на-віч. Ми знаємо небагато, та він натякнув, що ваші астрологи й алхіміки здатні визначити чи будуть насправді ворота замкнені довіку, чи його слова тільки хитрий обман. Хіба ж не ви дали нам амулети, які мали зруйнувати прохід між світами.

Я намагався говорити так переконливо як тільки міг, та остаточно розвіяти сумніви Його Преосвященства здається так і не зумів. Кардинал задумливо насупив брови, та перш чим він встиг щось сказати в намет заштовхнули невеличку фігуру закутану в чорну габіту монашки. Прибула нерішуче скинула каптур зі своєї голови й цей жест викликав зойк здивування у Фелліні.

– Святі небеса, що це творіння сатани?