Кирило Легович - Годинник почуттів, Кирило Легович

РІК ТРЕТІЙ. Розділ десятий 

 

Розділ десятий 

 

«Не знаю, але коли я прокидаюся, то бачу у голові  тебе. Ти лежиш на спині, солодко поринувши у сон. Твоя підвіска з невеличким чорним камінцем лежить на шиї, яка ніжно перетікає у твоє декольте, від якого паморочиться в голові. Твої пасма трохи заділи мою руку. Це неймовірне видовище, яке мені хотілося споглядати вічність.» 

 

ЛИСТОПАД 

 

На дворі панувала похмура осінь. Кожного дня йшов дощ, який створював депресивну атмосферу. Костянтин дивився у вікно, по якому стікали каплі дощу.  

Це був урок історії України. Він  мріяв, що колись про нього щось напишуть у книжках. Та зараз погода була настільки поганою, що не хотілося навіть і думати про світле майбутнє.  

   Біля нього сиділа Аня. Кіри й Михайла сьогодні не було, бо ті  захворіли. Дівчина дивилася на Костю. Його обличчя було сповнене смутком, який пронизував тіло хлопця до кісток.  

-Ти сьогодні чомусь не веселий? 

- Погода, як бачиш, не дуже весела.  

-Що, за Кірою сохнеш? - Вона ближче підсунулася до хлопця. - Та я бачу, по очах бачу ти думаєш про неї.  

Він важко видихнув. Погляд застиг на електронній дошці:  

-Я тут подумав, що потрібно Кірі надати останній шанс?  

-Що? - дівчина не розуміла поняття “останнього шансу”. 

-Тобто, останній шанс моїм стосункам з нею.  

-Ти вже який раз про це говориш? - зі скепсисом запитала Аня. 

-Здається, четвертий… 

-Якщо не п‘ятий. 

-Та яка різниця. Наскільки я знаю, Кіра зараз ні з ким не зустрічається. Так ось, до свого дня народження, я буду спостерігати за нею. Її поведінкою, образом. Хочу зрозуміти, чи дійсно вона мені потрібна? Якщо все пройде так, то згодом я почну підкатувати до неї.  

Він мрійливими очима, які видно були спустошені, поглянув на подругу,Він промочив горло й тихим голосом продовжив вести далі: 

-Ех, Знаєш, хочеться романтики. От якби не той ковід, ми б з класом поїхали в Київ, і там, гуляючи по Скляному мосту, я б з Кірою… Ех, це така прекрасна мрія. Тільки аби запропонувати зустрічатися, або, якщо нічого не складеться, то просто міцно її обійняти. Довго не відпускати від себе, аби вона забрала з мене свої почуття назад… 

Вона дивилася на нього щирим поглядом, підбираючи слова підтримки: 

-Ого! Знаєш, я так хотіла, аби ви були разом. Та ти ж все: «Не на часі, не на часі». А я тобі казала! І що зараз? Ти страждаєш через неї поки вона гуляє з іншими хлопцями.  

-Скажу тобі по секрету: Коли я востаннє був у Києві, то на території Михайлівського собору є місцина, де можна загадувати бажання. Так от, одне вже у мене збулось, а інше… 

-Про Кіру? 

-Так… Ну, раз одне збулось, то може й друге таки також справдиться. 

-І ти оце хочеш до квітня почекати? 

-Так. Якщо не збудеться - то грець з ним, але все одно мені буде боляче це сприймати. 

-А яке збулось? 

-Бажання? 

-Так. 

-Аби я став відмінником. 

-От дурбецелоЙ Краще б гірші загадав. А те, що ти з Кірою хочеш бути тут таки може бути все… 

-Я оце думав, навіть якщо ми й почали б тоді зустрічатися, то, мабуть, на місяць-два. Може й трохи більше, але побудувати нормальні стосунки ми б не змогли… 

-Ну це все повинно було залежати від  вас обох.  

-Тільки я одного не розумію, вона зустрічалася з цим Богданом стільки разів. Чому вони розходилися і сходилися? Чому я їй тоді перестав подобатися? 

-Знаєш, ти довго думав, а тоді був Богдан, який сам почав до неї клеїтися. А зустрічалися вони разів три. Він їй то зраджував, то часто зникав. А останнім разом, взагалі,  назвав Кіру маленькою дитиною, що ще в ляльки грається. 

-Та невже? Нічого собі! Як тоді ти можеш зустрічатися з людиною, і потім таке їй казати?  

  Діалог припинився. Вони закінчили писати роботу, а коли продзвенів дзвоник, то пішли додому. По дорозі вони ще говори про Кіру. Кості хотілося говорити про неї вічність, та дорога була короткою.  

 Зайшовши до своєї кімнати, хлопець відчув біль у горлі. Напевно, захворів, думав він. Костя подзвонив  вчителю музичної школи по класу гітари, що його не буде на цьому тижні. Вже надвечір у нього підскочила температура. Матір дала йому пігулки, аби організм почав боротися проти хвороби.  

Змореним Костик ліг спати рано. Він думав про своє життя, друзів, школу. Коли той заснув, то Кості примарився дивний сон, ніби він разом з Кірою лежали в одному ліжку, і намагалися взятися одне за одного  руками, та якась сила відштовхнула їх, що хлопець аж прокинувся від цієї хвилі.  

 Це було вперше. Йому вперше за багато років приснилася уві сні Кіра. Костя не міг зрозуміти, що означав цей сон. Можливо, знак з небес на те, що  вони будуть разом, чи те, що вони не пара? 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍