Карлос Кастанеда - Мистецтво сновидінь

— Отож-бо. Але не лише через те, що ти думаєш. Для тебе диявольською частиною є спокуса піддатися їм, особливо коли на кону такі величезні винагороди. Для мене диявольська природа сфери неорганічних істот у тому, що вона цілком може стати єдиним прихистком сновидців у ворожому всесвіті.

— Це справді рай для сновидців, доне Хуане?

— Для деяких сновидців — безумовно. Та не для мене. Мені не потрібні підпірки чи поручні. Я знаю, хто я такий. Я сам-один у ворожому всесвіті, і я навчився казати: «Нехай буде так!»

Таким був кінець-нашої розмови. Він не сказав того, що я хотів почути, і все ж я розумів, що саме бажання дізнатися, на що схоже життя в тунелі, майже означає обрати цей спосіб життя. Я не був зацікавлений у такому. Тоді ж я прийняв рішення продовжувати займатися сновидіннями без будь-якої подальшої участі в цьому. Я зразу ж сказав про це дону Хуану.

— Не кажи нічого, — порадив він мені. — Але зрозумій, що коли ти обереш лишитися, то твоє рішення буде остаточним. Ти залишишся там назавжди.

Я не маю можливості об’єктивно судити, що відбувалося протягом незліченних разів, коли мені снився той світ. Можу сказати, що цей світ виявився так само справжнім, як може бути справжнім будь-який сон.

Або сказати, що він виявився так само справжнім, як і наш повсякденний світ. Побачивши той світ уві сні, я усвідомив те, що не раз казав мені дон Хуан: під впливом сновидіння реальність зазнає метаморфози. Потім я опинився перед двома варіантами, котрі, якщо вірити дону Хуану, постають перед кожним сновидцем: або ми ретельно переглядаємо нашу систему інтерпретації чуттєвої інформації, або цілковито відкидаємо її.

Для дона Хуана перегляд системи інтерпретації означав її оновлення. Тобто, свідоме й обережне намагання розширити власні можливості. Живучи згідно зі шляхом магів, сновидці зберігають і накопичують необхідну енергію, щоб утриматися від суджень і, отже, полегшити цей бажаний перегляд. Він пояснив, що якщо ми обираємо оновити нашу систему інтерпретації, то реальність стає плинною, і обсяг того, що може бути справжнім, збільшується, не ставлячи під загрозу цілісність реальності. Отже, сновидіння дійсно відчиняють двері до інших аспектів того, що є справжнім.

Якщо ми обираємо відкинути систему, обсяг того, що можна сприйняти без інтерпретації, непомірно зростає. Розширення нашого сприйняття настільки колосальне, що нам лишається дуже мало інструментів для сенсорної інтерпретації відчуття безмежної реальності, яка є несправжньою, або ж безмежної нереальності, що цілком могла би бути справжньою, але не є.

Для мене єдиним прийнятним варіантом було відновлення й розширення моєї системи інтерпретації. Уві сні у сфері неорганічних істот я раз у раз стикався із постійністю того світу, коли виокремлював розвідників, дослухаючись до голосу посланця снів, і коли проходив крізь тунелі. Проходячи крізь них, я нічого не відчував і все ж знав, що простір і час незмінні — хоча й не в тій формі, що сприймається раціонально за звичайних обставин. Хай там як, зауваживши різницю, або відсутність, або надмірну кількість подробиць у кожному тунелі, або відчувши певну відстань між тунелями, або помітивши очевидну довжину чи ширину кожного тунелю, якими подорожував, я набув відчуття об’єктивного спостереження.

Сферою, у якій це відновлення системи інтерпретації мало найразючіший вплив, було знання того, як я пов’язаний зі світом неорганічних істот. У тому світі, що був справжнім для мене, я був згустком енергії. Тож я міг проноситися тунелями зі швидкістю світла або ж міг повзати по їхніх стінах, мов комаха. Якщо я літав, голос повідомляв мені не довільну, а вичерпну інформацію про особливості стіни, на якій я зосереджував свою увагу сновидіння. Тими особливостями були хитрі виступи, як у письмовій системі Брайля. Повзаючи стінами, я з більшою чіткістю бачив ті самі подробиці й чув голос, який надавав мені складніші описи.

Неминучим наслідком цього для мене був розвиток подвійної точки зору. З одного боку, я знав, що бачу сон, з іншого — знав, що беру участь у практичній подорожі, так само справжній, як і будь-яка подорож у світі. Цей внутрішній розкол був підтвердженням слів дона Хуана про існування неорганічних істот як головних супротивників нашої раціональності.

Лише по-справжньому утримавшись від суджень, я дістав хоч якесь полегшення. У певну мить, коли напруга мого нелогічного положення — серйозної віри в доведене існування неорганічних істот і водночас серйозної віри, що то був лише сон, — мало не знищила мене, щось у моєму ставленні кардинально змінилося, але без будь-якої подачі з мого боку.

Дон Хуан стверджував, що мій енергетичний рівень, який досі стабільно зростав, одного дня досягнув порога, що дозволив мені ігнорувати припущення й попередні судження про природу людини, реальність і сприйняття. Того дня я закохався в знання без огляду на логіку, практичну цінність, а головне — без огляду на особисту зручність.

Коли об’єктивне дослідження щодо неорганічних істот уже втратило для мене значення, дон Хуан сам порушив тему моєї подорожі до їхнього світу вві сні. Він сказав:

— Не думаю, що ти усвідомлюєш регулярний характер своїх зустрічей з неорганічними істотами.

Він мав рацію. Я ніколи не переймався цим. Я зауважив дивність моєї хиби.

— Це не хиба, — сказав він. — У природі тої сфери плекати таємничість. Неорганічні істоти покривають себе таємницею, темрявою. Думай про їхній світ як про статичний, налаштований притягувати нас, як метеликів на світло чи вогонь. Дещо посланець поки що не наважився розповісти тобі: неорганічні істоти полюють на нашу свідомість чи свідомість будь-якої істоти, яка потрапляє в їхні тенета. Вони дадуть нам знання, але в оплату стягнуть усе наше єство.

— Хочете сказати, доне Хуане, що неорганічні істоти — як рибалки?

— Саме так. Колись посланець покаже тобі людей, які застрягли там, або інших істот, які не є людьми й також були впіймані.

Мабуть, моя відповідь була сповнена огиди й страху. Одкровення дона Хуана глибоко вразило мене, але в тому сенсі, що викликало нестримну цікавість. Я мало не задихався.

— Неорганічні істоти не можуть змусити нікого залишитися з ними, — продовжував дон Хуан. — Жити в їхньому світі — добровільна справа. І все ж вони здатні ув’язнити будь-якого з нас, задовольняючи наші бажання, ніжачи нас і потураючи. Стережися свідомості, що є нерухомою. Така свідомість мусить шукати рух і робить це, як я вже казав, створюючи проекції, часом фантасмагоричні проекції.

Я попросив дона Хуана пояснити, що означає «фантасмагоричні проекції». Він сказав, що неорганічні істоти чіпляються за найглибші почуття сновидців і безжально грають на