Ірвін Ялом - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

марно. Щоразу, коли він нібито був готовий зробити цей крок, щоразу, коли його дружина казала, що, можливо, їм варто подумати про розлучення, Джастіна охоплювала паніка. Кілька разів я навіть думав про те, щоб його шпиталізувати.

— А його дружина? — Маршал дістав чистий аркуш паперу й почав робити нотатки. — Ернесте, я перепрошую, що не маю при собі старих записів.

— А що дружина? — перепитав Ернест.

— Ви коли-небудь зустрічалися з ними обома? Яка вона? Вона теж ходила на терапію?

— Ніколи її не бачив! Навіть не знаю, як вона виглядає, хоча уявляю її як демона. Вона не захотіла зі мною знайомитися, сказала, що патологію має Джастін, а не вона. І не погоджувалася на індивідуальну психотерапію — гадаю, з тієї самої причини. Хоча ні… там було ще щось… Пригадую, Джастін казав, що вона ненавидить мозкоправів — у молодості ходила до двох чи трьох, і кожен із них зрештою схиляв її до сексу чи принаймні намагався схилити. Як ви знаєте, я працював із кількома пацієнтами, які постраждали від насильства, і, як ніхто інший, відчуваю неабияке обурення, коли чую про таку безсоромну зраду. Утім, якщо це трапилося двічі або тричі з тією самою жінкою… Навіть не знаю, може, варто поміркувати і про її несвідомі мотиви?

— Ернесте, — мовив Маршал, енергійно труснувши головою, — я скажу це вперше і востаннє, але в цій ситуації про несвідомі мотиви аж ніяк не йдеться! Коли між пацієнтом і терапевтом виникає сексуальний зв’язок, ми маємо забути про будь-які «рушійні сили» й зосередитися виключно на поведінці. Психотерапевти, які займаються сексом зі своїми пацієнтами, однозначно безвідповідальні й деструктивні. Для них не існує виправдань, вони не мають права працювати в галузі психотерапії! Можливо, деякі пацієнти мають внутрішні сексуальні конфлікти, можливо, їм хочеться спокушати чоловіків чи жінок, які обіймають важливі посади, може, вони одержимі сексом, але саме через це вони й звертаються до психотерапевтів. А якщо психотерапевт не здатен це зрозуміти і щось із цим зробити, тоді йому варто змінити професію. Я вже казав вам, — вів далі Маршал, — що я є членом державного комітету з медичної етики. Учора ввечері я проглядав випадки зловживання службовим становищем, які ми розбиратимемо на щомісячному засіданні, що відбудеться наступного тижня в Сакраменто. До речі, саме про це я й хотів із вами поговорити. Я хочу, щоб ви попрацювали в цій комісії. Мій трирічний термін роботи спливає наступного місяця, і я гадаю, що ви чудово впоралися б із таким завданням. Пам’ятаю вашу позицію щодо справи Сеймура Троттера, яку розглядали кілька років тому. Ви поводилися мужньо й чесно, тоді як усі інші були настільки залякані старим і огидним мерзотником, що не зважилися б проти нього свідчити. Ви ж зробили велику послугу всій нашій галузі. Але я хотів сказати ось що, — вів далі Маршал, — сексуальні домагання психотерапевтів до пацієнтів набувають масштабів епідемії. Газети майже щодня повідомляють про нові скандали. Один мій товариш надіслав мені електрон­ного листа зі статтею з «Boston Globe», у якій ідеться про шістнадцятьох психотерапевтів, яких звинуватили в сексуальних домаганнях протягом останніх кількох років. І до цього переліку потрапили важливі фігури: скажімо, колишній ректор університету Тафтса та один зі старших викладачів психоаналізу Бостонського інституту. І, звісно, є справа Джулза Массермана — він, як і Троттер, колись був президентом Американської психотерапевтичної асоціації. Ви можете уявити: цей чоловік давав своїм пацієнтам тіопентал натрію і займався з ними сексом, поки вони були у відключці. У це несила повірити!

— Так, ця історія вразила мене найбільше, — мовив Ернест. — Мої співмешканці під час інтернатури частенько підіймали мене на кпини, бо я цілісінький рік парив ноги (нігті вростали, і це було просто жахливо) і читав працю Массермана «Принципи динамічної психіатрії». То був найкращий підручник із тих, що будь-коли потрапляли мені до рук!

— Авжеж, авжеж, — кивнув Маршал, — усі ці скинуті ідоли. І ситуація погіршується! Я не розумію, що коїться. Минулої ночі я перечитував звинувачення проти вісьмох психотерапевтів — ці матеріали мене шокували, вони просто огидні! Ви можете уявити ситуацію, коли психотерапевт на кожному сеансі спав зі своєю пацієнткою і брав за це гроші, і це траплялося двічі на тиждень протягом восьми років! Або ж спробуйте уявити дитячого психотерапевта, якого впіймали на гарячому в готелі із п’ятнадцятирічним пацієнтом… Він обмазався шоколадним сиропом із голови до п’ят, а неповнолітній пацієнт його злизував! Гидота! А ще був випадок, пов’язаний із вуаєризмом. Психотерапевт, який спеціалізувався на множинних особистостях, гіпнотизував своїх пацієнтів і стимулював появу примітивних особистостей, які перед ним мастурбували. На свій захист він зауважував, що ніколи не торкався своїх пацієнтів і що це був правильний метод лікування, бо ж так він дозволяв цим особистостям проявити себе у безпечному середовищі, після чого можна було братися до перевірки реальності та інтеграції.

— І водночас отримував сексуальну розрядку, спостерігаючи за тим, як вони мастурбують, — докинув Ернест, крадькома кинувши оком на свій годинник.

— Ернесте, ви подивилися на годинник. Можете озвучити ваші думки?

— Гм, час спливає. А я хотів би трохи детальніше поговорити про Джастіна.

— Іншими словами: попри те, що ця дискусія досить цікава, ви прийшли сюди не заради неї. І насправді вам не хотілося б марнувати на це час та кошти, чи не так?

Ернест стенув плечима.

— Я вгадав?

Той кивнув.

— То чому б вам просто не сказати про це? Це ваш час, і ви за нього платите!

— Усе це так, Маршале. Мабуть, це моя стара пісня — бажання всім догоджати. Постійно перебувати у стані благоговіння.

— Трохи менше благоговіння і трохи більше відвертості — це піде на користь нашій супервізії.

«Мов та скеля», — подумав Ернест. Гора. Ці маленькі репліки, які відрізнялися від формального обговорення пацієнтів, часто були найціннішими краплинами мудрості, якими ділився Маршал. Ернест сподівався, що рано чи пізно він таки засвоїть принципи психічної рівноваги супервізора. А ще зауважив, що Маршал категорично проти сексуальних стосунків між психотерапевтом та пацієнтом. Ернест хотів поговорити про свою проблему з Нен Карлін, яку зустрів на презентації у книжковій крамниці, але тепер не був певен, чи варто це взагалі робити. А тому повернувся до розмови про Джастіна.

— Що більше я працював із Джастіном, то більше переконувався в тому, що всі результати, отримані під час сеансів, удома перетворюються на пшик — і все це завдяки його дружині Керол. То була справжня відьма!

— Ага, починаю пригадувати. Це не та жінка з межовим станом, яка викинулася з автівки, аби не дати чоловікові купити бублики й лосося?

Ернест кивнув.

— Авжеж, то була Керол. Найбільш зла й підла жінка, яку я будь-коли зустрічав, хай ми навіть і не бачилися. Сподіваюся ніколи не зустрітися з нею сам на сам. Щодо Джастіна: протягом двох-трьох років я застосовував усі можливі традиційні методи: гарний терапевтичний зв’язок, чітку інтерпретацію його динаміки, професійну неупередженість. Та байдуже — мені не вдавалося його підштовхнути. Я все спробував, поставив усі можливі запитання: чому він вирішив одружитися з Керол? Що він отримує від цих стосунків? Чому він вирішив завести дітей? Але ніщо з того, про що ми говорили, не вплинуло на його поведінку. І тоді я усвідомив, що наші звичні припущення про