Іванна Желізна - Подарована Асмодею, Іванна Желізна

Розділ 16/Нора/Асмодей

— Ви? — тіло ціпеніє, коли я бачу перед собою Асмодея, вигляд якого так і кричить про роздратування. 

Кого-кого, а цього чоловіка я не очікувала сьогодні побачити. Особливо, коли виходила мокрою з душу, прикриваючись одним рушником, який так і хотів сповзти. 

— Дідько… — чужа щелепа стискається так, що я бачу пульсуючу вену на скроні. Та лякає мене не вона, а оцінний погляд чорних очей, що ковзає по моїх оголених частинах тіла.

Не чекаючи того, що може трапитися далі, я повільно починаю робити кроки назад, щоб опинитися у своїй спальні. Асмодей же стоїть на місці й дивиться мені прямо у вічі. Хочеться опустити голову, бо відчуваю себе ніяково, але мене рятують двері, які я намацую за собою рукою. 

Зайшовши до спальні, я про всяк випадок зачиняю двері на замок. Один тільки погляд Асмодея змусив мої руки затремтіти. Подібний стан у мене був, коли ми вперше зустрілися і я морально готувалася до близькості. 

Я не знаю з якою ціллю Асмодей приїхав, а тому швидко починаю одягатися, щоб не випробовувати його терпіння. У найкращих моїх думках, ми поговоримо хвилин десять, а далі я знову залишуся одна у квартирі. Хай самотність з’їдала мене зсередини, вона все одно була кращою, ніж компанія цього чоловіка.

Поспіхом переодягнувшись, я з острахом вийшла до вітальні. Якби я не намагалася втамувати хвилювання, серцебиття відлунням віддавало у вухах. Асмодей же розслаблено сидів у кріслі та щось гортав у моєму телефоні. Мене це ще більше насторожило, а тому підійти до чоловіка я не наважилася. 

— Так і будеш стояти у проході? — сироти виступають на шкірі від одного глибокого, трохи хриплого голосу. Доводиться опанувати себе і зробити два кроки уперед, щоб опинитися прямісінько перед Демоном.

— Щось трапилося? — погляд мимоволі падає на мій телефон і хвиля страху ще більше накриває мене. Я ж активно шукала роботу, що навряд чи приховається від Асмодея. 

— Шукаєш легкий заробіток, маленька? — у горлі застрягає клубок, коли мені показують екран з інтерфейсом OnlyFans. — Чого ж ти мені одразу про це не сказала?

Голос Асмодея був надто спокійним та милим, а тому я відразу відчула підступ. 

— Ви все не так зрозуміли…, — намагалася виправдатися, але договорити мені не дає змах руки. Асмодей велів замовкнути мені, а я не могла не послухатися його.

— Потрібні тобі легкі гроші, не проблема. Даю тобі п’ять тисяч доларів, хочеш готівкою, хочеш на рахунок переведу. Як думаєш, твій поцілунок такої суми вартий? 

У мені ніби щось обірвалося, коли я повністю почула пропозицію. Цей чоловік вирішив купити мій поцілунок, натякаючи на те, що я і так готова торгувати тілом. І від цього стало так паскудно на душі. Напевно, не варто було розслаблятися і довіряти Асмодею. Такі, як він, нічого хорошого просто так не роблять. 

— Н-ні…

— Що ні? Думаєш твій поцілунок коштує дорожче? — я тільки знесилено хитаю головою і стримую сльози, які починають пощипувати кутики очей. — Даю десять тисяч. 

Асмодей встає з крісла і наближається до мене. Я інстинктивно роблю крок назад. Мені банально страшно, особливо після цих пропозицій. Підсвідомість так і кричить, що навіть, якщо я чинитиму опір, цей чоловік все одно отримає бажане. 

— Десять тисяч теж мало? — я не можу навіть поворухнутися, коли Морок нависає наді мною. — То скільки ти хочеш, Норо? Двадцять? Тридцять? Чи може п’ятдесят? 

Асмодей називав такі цифри, що не вкладалися в моїй голові. Невже цей чоловік справді готовий був заплатити п’ятдесят тисяч, щоб мене поцілувати? Чи це був простий блеф, щоб розтоптати мою гідність? 

— Відійдіть, будь ласка, — жалюгідно прошу я. Та чоловік мене не слухає. Він ставить свою руку мені на щоку і це стає спусковим гачком для моїх сліз, які я більше не можу стримувати.  

***

Дівча в моїх руках тихо схлипує і я відчуваю, як шкіру обпікають чужі сльози. Мене дивує її реакція на таку щедру пропозицію. Замість того, щоб погодитися й отримати справді легкі гроші, вона ображено дивиться на мене, стримуючи підступаючу істерику. 

— Я тобі настільки огидний, що і за п'ятдесят тисяч не хочеш мене поцілувати? — Нора намагається відвернути голову, але я їй не даю цього зробити. Мені конче необхідно ця відповідь. — Відповідай!

— Що ви від мене хочете почути? Що я не хочу продавати свій перший поцілунок людині, яка наскільки могутня, що може дозволити собі розтоптати чужу гідність і начхати на почуття? 

Рука, яка до цього міцно тримала підборіддя Нори, повільно розслабилася. Я навіть зробив крок назад, щоб збільшити між нами відстань і дати можливість дівчині перевести дух.

— То ти навіть не цілувалася? — тоді, коли Демон в мені задоволено гуркоче, я відчуваю себе трохи спантеличеним. 

— Вам яка до цього справа?

— Ти маєш рацію. Мені до цього ніякого діла немає, — опановую себе я. — Але мене цікавить якого милого ти шукаєш роботу. Навіщо тобі гроші? 

— Бо я маю бути впевнена у завтрашньому дні. Я не знаю, коли вам набридне гратися в добродія і ви захочете викинути мене на вулицю. Я не маю нічого, крім куплених вами речей. Як мені тоді виживати? 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍