Arachne - Аріанель , Arachne

Коли вони помітили, що околиці стали надто знайомими, Лотарін різко зупинився. Його райдужні очі блиснули настороженістю. Аріанель теж відчула щось недобре. Це місце... Вони вже бачили його. Долина, де вони стояли, була не просто схожою, вона була такою самою, як та, з якої вони вийшли перед тим, як покинути вежу.

Потім раптом перед ними знову виникла тінь вежі – високою, темною та лякаюче знайомою. Але як це можливо? Адже вони вже покинули її. Ілюзія була настільки реальною, що розум відмовлявся її відкидати.

З кожною хвилиною все довкола ставало все більш страшним. Ліс навколо них згущувався, а тіні дерев починали рухатися, мов живі. Башта, яку вони вже покинули, знову височіла перед ними, наче вони ніколи не покидали її. Але найжахливіше було те, що з кожним кроком, який вони робили в цьому світі, їхні власні страхи та сумніви ставали дедалі явнішими.

Темні маги, які керували ілюзією, почали використовувати свої останні сили, щоб уповільнити їхні кроки та змусити повірити у хибні істини. Вони знали, що якщо зможуть зруйнувати віру в реальність, вони зможуть розлучити Аріанель та Лотаріна і змусити їх загубитися у цьому лабіринті назавжди.

Випробування "Дзеркальної душі"

Коли ілюзія навколо них остаточно захопила реальність, Лотарін та Аріанель раптово усвідомили, що опинилися у різних місцях. Хоча вони стояли довкола миттю назад, тепер між ними відкрилася глибока прірва, ніби сама земля розірвалася на частини. Лотарін стояв з одного боку, а Аріанель з іншого. Відчуття самотності та безпорадності вдарило по них обох з несподіваною силою.

Лотарін знав, що це ілюзія, але як тільки він спробував перетнути прірву, темна магія втягнула його в інший простір - дзеркальну кімнату, повну нескінченних відбитків, де він більше не міг бачити Аріанель.

Аріанель опинилася на межі лісу, де густий туман почав огортати її з усіх боків. Кожен крок уперед обертався тим, що вона знову опинялася на тому самому місці, оточена нескінченними деревами, схожими один на одного.

Темні маги створили ілюзії, які витягували найпотаємніше їх спогадів, змушуючи їх зіштовхуватися з минулим і сумнівами.

Лотарін почав бачити образи свого дитинства, коли його батько навчав його магії дракона. Він бачив, як батько раптово зникає, залишаючи його одного перед великими випробуваннями. Потім перед ним з'явилася тінь його минулого, спотворена страхами - маги створили ілюзію його минулого себе, який дорікав йому за те, що він обрав шлях кохання, а не сили. У дзеркалах відбивався його внутрішній сумнів: чи може він справді захистити Аріанель чи його почуття до неї – слабкість, яка занапастить їх обох?

Аріанель, у свою чергу, зіткнулася зі спогадами про своїх батьків. У тумані вона побачила свого батька Еландіна та матір Арахну. Вони здавалися справжніми, але не такими, якими вона їх пам'ятала. Еландін звинувачував її за те, що вона пішла проти волі свого народу, а Арахна дорікала їй за те, що вона обрала шлях, який може принести їй біль і загибель, як це сталося з Арахною. Спогади та образи її матері перетворювалися на павучі тіні, які намагалися огорнути її, немов павутиння сумнівів.

Це випробування було спрямоване не лише на фізичний поділ, а й на руйнування їхнього внутрішнього світу. Маги знали, що якщо вони зможуть посіяти розлад у серцях Аріанель і Лотаріна, їх поділ стане незворотнім.

Лотарін боровся із відображеннями своїх страхів. Він бачив, як його рішення можуть спричинити трагедію, як вони вже призвели до загибелі його сім'ї. Кожне дзеркало показувало йому різні сценарії: в одному Аріанель гинула через нього, в іншому вона йшла до світлих ельфів, залишаючи його одного. Він почав втрачати відчуття реальності і поринати в хаос ілюзій.

Але в цей момент Лотарін згадав її очі – ті самі яскраво-блакитні очі, які завжди вселяли в нього віру. Згадавши її силу, її кохання, він зміг зосередитися і розбити одне із дзеркал. Осколки падали на підлогу, зникаючи в порожнечі, і з кожним розбитим дзеркалом ілюзії слабшали.

Аріанель зіштовхнулася з власними страхами – страхом повторити долю своїх батьків. Образи, створені магами, намагалися переконати її, що кохання зможе перемогти темряву, що її почуття до Лотарину призведуть до катастрофи. Її оточували образи минулих битв, страху та болю.

Але, навіть у тумані ілюзій, вона відчувала внутрішній зв'язок з Лотарином. Їхня любов була як нитка, яка не дозволяла їй загубитися в тумані. У момент, коли вона майже піддалася сумнівам, вона побачила слабке світло – це був їхній загальний спогад про перший погляд, який вони кинули один на одного. Воно додало їй сил, і Аріанель почала розплутувати павутину сумнівів, руйнуючи ілюзії крок за кроком.

Коли Лотарін і Аріанель змогли подолати свої страхи та сумніви, ілюзії почали руйнуватися. Прірва між ними зникла, і вони знову опинилися разом. Їхні серця били в унісон, і вони знали, що більше нічого не зможе їх розлучити.

Але найголовніше – вони зрозуміли, що їхня сила полягає не тільки в магії чи фізичних здібностях, а й у їхньому коханні, яке подолало всі перепони і показало, що навіть темні сили не можуть перемогти тих, хто вірить в один одного.

В цей момент вежа і весь навколишній простір розсипалися, як попіл на вітрі, і вони знову опинилися на тому самому місці, звідки починали. Тепер, звільнившись від останніх чар магів, вони могли продовжити свій шлях із перлиною, знаючи, що їхній зв'язок міцніший, ніж будь-коли."

"Не хотів би я знову це побачити," сказав Еленвен. "Ви були в магічному вакуумі, стояли один проти одного і завмерли, я не знаю, що відбувалося з вами там, але щит навколишній вас я не зміг розбити".