Єва Щер - Помста Кривднику , Єва Щер

— Ми просто подорожуємо, — відповідає Каре, його голос звучить рівно, але я відчуваю, як він напружується, немов готуючись до чогось більшого. — Ми нікого не чіпали і не збираємось створювати проблеми. Якщо ви нас відпустите, ми підемо і більше не повернемося.

Темноволосий чоловік кидає погляд на свого товариша, той легенько хитає головою, даючи зрозуміти, що не вірить нашим словам. Це схоже на гру, яку вони добре знають і багато разів вигравали. Вони не планують відпускати нас, це зрозуміло з їхнього погляду, який наче промовляє: "Ми вирішимо, що робити з вами."

— Поки що, ви залишаєтесь тут, — нарешті вимовив чоловік, і його голос прозвучав, наче остаточний вирок.

Другий чоловік тихо засміявся, його сміх був сухим і холодним, як тріск сухих гілок у вогні. Він підійшов до нас ближче, його очі блищали зловісною цікавістю.

— Може, ви й подорожуєте, але от тільки від вас пахне магією, — промовив він, нахилившись ближче до мене. Його слова викликали у мене холодок по спині. — І ця магія тут зовсім недоречна, хіба ні?

Я не знаю, що відповісти. Моя магія наче заблокована, я не відчуваю її, і це лякає мене більше, ніж їхні погрози. Каре, здається, відчуває мій страх, і його рука ще більше стискає мою. Його погляд спрямований на чоловіка, і я бачу в ньому готовність до боротьби.

— Я повторюю, ми не створюємо проблем, — голос Каре звучить гостро, як кинджал, але чоловіки лише посміхаються.

— Побачимо, — холодно відповів темноволосий і встав, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.

Їхні фігури майже зливаються з темрявою, коли вони виходять з кімнати, залишивши нас удвох. Я відчуваю, як моє серце б'ється все швидше, в голові безліч думок і страхів, що накочують хвилями. Я знаю, що ми в небезпеці, але що робити далі?

Каре не випускає мою руку, його погляд теплий і підбадьорливий.

— Не хвилюйся, іскорко, ми знайдемо вихід, — тихо шепоче він, притискаючи мене до себе. Його голос, як завжди, заспокоює мене, дає сили.

— Але як? — питаю я, моя тривога проривається в словах. — Моя магія... вона не діє. І вони знають про це. Як ми виберемося звідси?

Каре замислюється, його очі спалахують рішучістю.

— Це не вперше, коли ми опинились у безвихідній ситуації. Ми пройшли через це разом і зараз зможемо. Ти ж знаєш, магія — не єдина наша зброя, — його слова змушують мене згадати всі ті моменти, коли ми разом долали перешкоди, боролися проти ворогів і виходили переможцями.

— Але цього разу все інакше, — я відчуваю, як мій голос затремтів, бо ця невідомість лякає мене більше, ніж будь-що інше.

— Так, інакше. Але ми разом, і це головне, — Каре стискає мою руку ще міцніше, і я відчуваю, як його впевненість передається мені, дає силу не здаватися.

Зрештою, ми залишаємося сидіти у темній кімнаті, мовчки обмірковуючи свої подальші дії. Я не знаю, що нас чекає, але разом з Каре я готова зустріти будь-яку небезпеку.