Євгеній Шульженко - Гра почалась 4. Губернатор, Євгеній Шульженко

Ворог прийшов в чисельності не менше сорока дітей. Не всіх могли бачити, оскільки тінь дерев могла закривати чужинців. Степан чортихнувся, відповз до середини даху, щоб його не було видно. Дозорних підізвав до себе та показав на люк. Треба спускатись. Не маж сенсу сидіти та дивитись, що буде. Треба захищати гуртожиток. Вони прийшли заради помсти, вони були не задоволені тим, що їх обікрали. Степан взявся за голову, потер лоб та рушив до спуску.

Хлопці та дівчата злізли по металевій драбині та побігли сходами на перший поверх. Як тільки зайшли в хол, хотіли повідомити про чужинців. Та в цей момент, діти напружились. Почулось як розлітаються вікна в закритих на замки кімнатах. Скло билось та падало, піднімаючи жахливий гуркіт. Охоронці гукнули Степана, оскільки почули, що ворог підійшов до вхідних дверей та почав смикати за ручки.

Чужинці не намагались поговорити чи вказати на свої претензії. Вони мовчки йшли на штурм гуртожитку. Галас битого скла припинився, настала дзвінка тиша. Степан смикнув Рому та показав на кімнати, де було розбито скло. Діти, разом з Ромою тихо побігли до кімнат та зупинились чекаючи, коли ворог почне вибивати двері. Загін Лери вийшов до сходів на другий поверх. Дуже сумнівно, що чужинці лізтимуть на другий поверх, але треба бути готовим і до цього. Степан своїм воїнам вказав стояти в холі, чекати, що будуть робити з вхідними воротами.

Євген підійшов до Степана та махнув тому головою, наче хотів підбадьорити друга. Ось і почалась важлива битва за власний дім. Звичайно, ідея хлопця про подорож до парку Феофанія чудова, але зараз треба захистити себе. Опинитись вночі на вулиці, побитими та без дому – погана думка. Чужинці хочуть помститись, покарати. Не будуть же вони нікого вбивати-усипляти? Євген дуже нервував, було видно навіть в півтемряві, що руки в нього трясуться, мокрі, наче він витяг їх тільки що з під крану.

Одночасно, тишу розірвав гуркіт. Чужинці почали вибивати двері в кімнатах та вхідні двері. Одна з дівчат підскочила до дверей та подивилась у віконце. В цей момент, скло розлетілось та посипалось в ноги воїна. Вона відскочила та підбігла до Степана.

Вони вибивають двері справжнім тараном! – дівчина була перелякана, - величезна колода на цапках! Ого, - тільки й сказав Степан, та махнув рукою, щоб всі приготувались, - нам не відомо, скільки дітей на вулиці, але у нас є перевага, - крикнув хлопець, - двері вузькі, вони не зможуть заскочити всі разом.

Степан виглянув в коридор та побачив, як вилетіли двері в спортзалі. Рома підніс палицю та вдарив хлопця, що намагався вискочити в коридор. Степан сподівався, що ворог не очікував опору, хоча з таким галасом нічого не можна було пропустити. Почалась бійка. Вилетіли двері медпункту, але воїни оселі Сонця підскочили до них та почали чинити опір. Почувся крик болю, удари дерева та металу.

Вискочив чужинець, заніс трубу та вдарив Романа по обличчю. Командир впав та закрив голову від подальших ударів. Вискочив Саша та вдарив нападника в живіт. Той виронив трубу та впав. Ще один удар, блок, почувся крик. Відбити палицю рукою було боляче, але іншого ворог не мав. Вискочила дівчина, замахнулась на Сашу та той відскочив в сторону. Ще удар, хлопець схопився за бік. Підскочив інший воїн, та збив Сашу з ніг. Підмога ринулась вперед, почулись удари палицями, крики дітей.

В цей момент, вхідні двері вилетіли та діти підняли свою зброю. Першими заскочили діти років шести-семи. Хлопці та дівчата дитячого будинку були збиті з пантелику. Маленьких дітей бити не хотілось, та ті зігнувшись проскочили повз воїнів, розвернулись та почали молотити своєю зброєю по спинам воїнів. Почулись крики. Почали бити у відповідь.

З вхідних дверей заскочили більш дорослі хлопці та дівчата, вдарили металевими трубами та прутами. Хтось впав одразу, інші відскочили та почали оборонятись. Євген закричав та вдарив одного малого, збивши з ніг. Підскочив до іншого та схопив за комір, відкинув в сторону. Степан на мить завмер та потім підняв свою палицю, кинувся в бій. Друзі просувались до дверей, намагаючись не впустити багато чужинців.

Почулось, як в коридорі вилетіли ще одні двері. Крики та бій. Загін Лери розділився. Одні побігли до Роми, допомагати відбиватись. Інші стояли на місці. В цю ж мить загуркотіли двері Ванди. Ворог був навіть тут! Воїні оселі Сонця запанікував, почали відбиватись в’яло, не впевнено. Степан побачив це та крикнув, щоб всі зібрались. Вони не зможуть здолати загартованих дітей дитячого будинку.

Це подіяло, сили прийшли знову. Та ворог все заходив та виходив. Один ряд наступав, потім ховався за іншим та виходив на вулицю, відпочити. У дітей оселі Сонця не було такої можливості, вони не мали часу на відпочинок. Лера підскочила до дверей вахтера, що прогнулись та почала бити когось палицею у отвір. Почувся крик, та раптом двері вилетіли, та в коридор вискочило не менше п’яти чужинців. Вони закричали та вдарили по другій групі загону Лери.

Степан краєм ока побачив трубу, що летіла прямо в голову. Ухильнувся та підняв свою палицю. Удар, зброя завібрувала та хлопець втримав її в руках. Побачив нападника, то була дівчина не молодше одинадцяти років. Обличчя сурове, готова на все, аби знищити ворога. Степан розвернувся та вдарив нападника. Дівчина підставила свою палицю та відбила удар. Ще один випад, її палиця впала. Вона перелякано глянула на Степана та побігла до виходу. Хлопець кинувся на наступного. Відчув, що пропустив удар трубою. Біль пройшла повз все тіло, але він тримався. Він хотів перемогти.