Євгеній Шульженко - Гра почалась 4. Губернатор, Євгеній Шульженко

Діти оселі Сонця загуділи, погоджуючись. Дома добре, але прогулянка нікому не завадить. Оборона гуртожитка погоджена, дозорні виставлені. Більше додати було нічого. Та й жити в постійному страху нападу важко, треба відволіктись.

Можливо краще знайти інше місце? – несподівано для всіх, спитав Євген, - я маю на увазі, не обов’язково триматись саме за гуртожиток, - хлопець побачив, що всі повернули голову в його сторону та засоромився. Що саме ти пропонуєш? – Степан побачив, що Євген знітився, та спробував допомогти. Я пропоную зібрати речі та продукти, - Євген поглядом подякував другу за підтримку, - та йти в сторону парку Феофанія. Чому саме в цей парк? – спитала Лера, яка сиділа поряд з хлопцем. Ну, по-перше, парк Феофанія не далеко від нас, - пояснив Євген, - по-друге, він огороджений та на його території є школа та інститут. В школі жити буде набагато краще. Там є класи де ми можемо організувати спальні місця та склад. Там є їдальня з кухнею. Мангали поставили, вікна відкрили та й готуємо. Або на вулиці. Навколо паркан, нам не потрібно буде лякатись кожного чужинця та чекати постійних нападів. В цьому щось є, - погодився Степан, - навколо ліс, паркан. Якщо не помиляюсь, там два входи на території. Нам лише потрібно буде охороняти їх. Звичайно, через паркан можна перелізти, але це вже ціла справа. Я впевнений, що якщо на території самої школи чи інституту немає води, то з озера можна пити воду, - Євген піднявся та почав ходити по холу, - зробимо природні фільтри, та будемо очищати воду. Це все круто, - сказав один з хлопців, - але де ми будемо брати продукти? Якщо не помиляюсь, навколо поля та ліс. Будемо полювати на диких звірів? – хлопець засміявся, його підтримало ще декілька дітей. Може ми не будемо влаштовувати цирк? – вибухнув Євген, повернувшись до хлопця, - нам треба вижити! Я не бачу тут нічого смішного. Навколо парку Феофанія не пустеля. Будемо відправляти загони в різні сторони. Села, заправки, склади, інші торгові центри та гіпермаркети. Ми точно знайдемо їжу. Нам ніхто не заважає зайнятись обробкою землі. Якщо зайдемо до села, - тихо мовив Василь, - в будь-якому льоху знайдемо картоплю та інші овочі. Половину можемо пустити на їжу, половину посадити. Не раз бачив як це роблять, не думаю, що буде складно.

Діти підтримали ідею та почали бурхливо обговорювати всілякі ідеї, пов’язані з новим можливим домом для оселі Сонця. Здійнявся справжній галас. Євген світився, оскільки його пропозиція визвала велику зацікавленість. Хоча було декілька хлопців та дівчат, які були проти. Все ж таки, в парку Феофанія вже хтось міг бути. Якщо так, то прийдеться знову влаштовувати бійку, виганяти поселенців. Деякі діти підтримали, деякі навпаки почали доказувати, що не все кулаками вирішують. Треба буде домовлятись. Парк великий, місця вистачить всім. Хтось міг зайняти школу, але не інститут. Або навпаки.

Деякий час Степан мовчав, сів та просто спостерігав за дітьми. Йому було приємно, що всі обговорювали можливості, які відкриваються оселі Сонця. Не зважаючи на дивні події, пов’язані з сплячими дорослими, діти не падали духом, вони намагались жити. Це чудово.

Хлопець подивився на Євгена. Лера сиділа поряд, взявши того за руку. Євгену подобалась увага дівчини, та все ж Степан не міг зрозуміти, що відбувається у його друга в голові. Євген стільки днів сидів сам, ні з ким не говорив. Тепер він тут. Він теж мовчав та слідкував за дітьми. Та на обличчі Євгена не було радості від своєї ідеї. Дивна хитра посмішка. «Він дійсно дивний, напевно дитинство залишило свій слід» - Степан підняв брови та позіхнув.

В цю мить почувся дивний звук. Щось дуже сильно тарабанило та за шумом дітей не можна було зрозуміти, що саме. Степан підскочив та підійшов до коридору, наблизився до сходів на другий поверх. Хлопець крикнув, щоб всі замовкли та підняв руки. В миттєвій тиші, діти почули сигналізацію. Чортихнувшись, Степан наказав всіх хвататись за зброю та повертатись в хол. Сам вискочив на другий поверх та підскочив до мотузки. Схопився за неї та почав смикати. Дозорний мав зрозуміти, що його почули.

Сигналізація припинилась, Степан відкрив вікно та почав розглядати вулицю. Було темно, оскільки сонце вже давно сіло. Лише місяць освітлював все навколо, та мільйони зірок на небі. Хлопець одразу побачив рухи з лівої сторони. Цього він боявся більш за все. Саме з тієї сторони була дорога до гіпермаркету. Саме в тій стороні, Степан бачив дитину, що слідкувала за загоном, коли той повернувся додому.

До кухні заскочив Рома та Євген. Погляди перелякані, та в руках палиці. Степан попросив йти вниз та чекати. Сам же повідомив, що піде на дах. Треба зрозуміти, що саме відбувається, та точно може сказати, гості з гіпермаркету таки прийшли. Євген змінився в обличчі, очі округлились. Він перелякався цієї новини та Степан списав це на події, які нещодавно відбулись з його другом.

Піднявшись на третій поверх, Степан звернув направо та заскочив на металеву драбину. Відкрив люк та вискочив на дах. Одразу, хлопця зустрів теплий нічний вітер. Закрив очі, вдихнув повні груди та побіг в сторону, де бачив рухи. Дозорні всі разом стояли біля краю даху та спостерігали за тим, що відбувається.

Знизу, на дорозі вишукувалось багато дітей. Передній ряд освітлював гуртожиток ліхтарями. Всі діти, від малого до великого, тримали палиці, труби, рогатки та ще якусь зброю. Зверху було погано видно. Коли світло ліхтарів піднімалось до даху, дозорні з Степаном ховали голови. Чужинці не знали, що за ними слідкують. Це була перевага оселі Сонця. Але чи надовго?