Грегорі Девід Робертс - Шантарам

— Ні.

— Я рада,— голосно видихнула вона.— Добре було б...

Вона знову замовкла. Здалеку до нас долинав галас, радісний сміх, що перекривав рев духового оркестру. З океану пливла ніжна мелодія хвиль, а над головами лопотіло пальмове листя.

— Коли я прийшла туди... у його дім, в його кімнату, він стояв і всміхався мені. Він був... радий бачити мене. І на якусь мить я відмовилася від задуманого, мені здалося, що все минуло, аж я побачила в його усмішці... щось брудне. Він сказав: «Я знав, що тобі захочеться прийти ще раз...» — щось на зразок цього. І він... почав перевіряти, чи замкнені двері й вікна, щоб нас не накрили.

— Не треба, Карло.

— Коли він побачив пістолет, стало зовсім погано, тому що він почав... не благати про пощаду, ні, а просити вибачення. І мені було ясно: він чудово розумів... що він зробив зі мною, якого зла він мені завдав. Це було нестерпно. А потім він помер. Крові було не так і багато — я думала, буде значно більше. А більше я нічого не пам’ятаю, поки не отямилася в літаку поряд з Хадером.

Вона заспокоїлася. Я узяв спіральну мушлю з гостряком на кінці і стиснув її в руці, аж вона проткнула мені шкіру, а потім пожбурив додолу. Звівши голову, я побачив, що Карла понуро дивиться на мене.

— Що ти хочеш знати? — запитала вона.

— Чому ти ніколи не говорила мені про Хадербгая?

— Тобі потрібна гола правда?

— Зрозуміло.

— Я не могла тобі довіряти,— сказала вона, не дивлячись на мене.— Ні, не так. Я не знала, чи можу я тобі довіряти. Але тепер я, мабуть, знаю,— я могла довіритися тобі від самого початку.

— О’кей,— мовив я крізь зуби.

— Я намагалася сказати тобі. Я намагалася утримати тебе в Гоа — ти знаєш це.

— Все було б інакше,— кинув я, але потім зітхнув точно так, як і вона, і сказав спокійніше: — Все могло б бути інакше, якби ти сказала, що працюєш на нього, що ти завербувала мене для нього.

— Я тоді втекла... виїхала в Гоа, тому що мені... стало гидко. Річ у тому, що цей задум із Сапною... він був мій. Ти знав це?

— Ні! О Господи, Карло...

Очі її звузилися, коли вона побачила жорсткий і розчарований вираз мого обличчя.

— Не вбивства, зрозуміло,— додала Карла. Її, мабуть, шокувало те, що я вважав її здатною планувати криваві убивства.— Це Гані повернув усе таким чином. Для того щоб переправляти контрабанду до Бомбея і з Бомбея, їм потрібна була допомога людей, які не хотіли її надавати. Моя ідея полягала в тому, щоб придумати загального ворога, Сапну, і змусити всіх спільно боротися з ним. Сапна повинен був лише розклеювати листівки, писати графіті, підривати бомби і справляти враження, що діє небезпечний популістський лідер. Але Гані вважав, що цього недостатньо, що треба залякати публіку, і для цього почав здійснювати всі ці вбивства.

— І тоді ти виїхала в Гоа.

— Так. Знаєш, де я вперше почула про вбивства, про те, як Гані спотворив мою ідею? У вашому Небесному селі, куди ти водив мене на обід. Твої друзі говорили про це. Я була приголомшена. Я намагалася зупинити це, але все було марно. І тут Хадер сказав мені, що ти у в’язниці і тобі доведеться залишатися там, поки він не доб’ється від мадам Жу того, що йому треба. І тоді ж він звелів мені... попрацювати з одним молодим пакистанським генералом. Ми вже зустрічалися з ним у справах, і я йому подобалася. І я... працювала з ним, поки це треба було Хадеру, тоді як ти був у в’язниці. А потім я просто... кинула все це. З мене було досить.

— Але потім ти повернулася до нього.

— Я намагалася умовити тебе залишитися в Гоа зі мною.

— Чому?

— Що означає «чому»? — Вона спохмурніла; запитання, здавалося, роздратувало її.

— Чому ти намагалася умовити мене залишитися?

— Хіба це не очевидно?

— Ні. Вибач, але не очевидно. Ти кохала мене, Карло? Я не маю на увазі, так, як я тебе, але хоч трохи? Ти любила мене хоч трохи?

— Ти мені подобався...

— Авжеж...

— Але це правда! Ти мені подобався більше, ніж будь-хто інший. Для мене це таки чимало, Ліне.

Я мовчав, зціпивши зуби і відвернувшись. Почекавши декілька секунд, вона знову заговорила:

— Я не могла сказати тобі про Хадера, Ліне. Не могла. Це було б усе одно, що зрадити його.

— Ну, а зрадити мене — це запросто?

— Хай йому біс, Ліне, це не було зрадою, все було по-іншому! Якби ти залишився зі мною в Гоа, ми разом вийшли б із гри, але навіть тоді я не могла б тобі сказати... Та і яке це має тепер значення? Ти не захотів залишитися зі мною, і я думала, що ніколи більше тебе не побачу. А потім Хадер прислав мені звістку, що ти вбиваєш себе героїном в кублі у Гупти і що я потрібна йому, щоб витягнути тебе звідти. Тому я повернулася і знову почала працювати на нього.

— І все-таки я не розумію, Карло...

— Чого ти не розумієш?

— Скільки часу ти працювала на нього і на Гані, до того як розпочалася ця халепа з Сапною?

— Понад чотири роки.

— Значить, ти повинна була бачити чимало з того, що вони коїли, чи принаймні чути про це. Ти невідомо заради чого працювала на бомбейську мафію, чи радше це кляте угруповання, точнісінько, як і я. Адже ти знала, що вони вбивають людей, знала ще до того, як Гані звихнувся на цих... четвертуваннях. Чому ж... після всього цього на тебе так подіяли вбивства, які здійснював Сапна? Ось чого я не розумію.

Вона пильно вивчала мене. Я знав, що вона достатньо розумна, щоб бачити, що спонукає мене бомбардувати її цими запитаннями. І хоч я намагався замаскувати свою недовіру, крізь яку стирчали колючки суворого осуду, я розумів, що вона відчула це з мого тону. Коли я закінчив свою промову, вона хотіла відповісти мені відразу ж, але потім зробила паузу, ніби вирішила змінити свою відповідь.

— Ти вважаєш,— похмуро і з якимось подивом озвалася вона нарешті,— що я тоді виїхала в