Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

— Гаразд, Еймосе. Стріньмось за хвилину в камбузі.

— Прийнято, кеп, — погодився Еймос, зловтішно посміхаючись

до ув’язненого.

Однак, побоюючись, коли б механік не вбив безпеківського

шефа, Голден далеко не відійшов — зачекав біля дверей

медзакладу.

— Прийшов побити мене безпомічного на лікарняному ліжку?

Й тільки тому, що тоді я переміг тебе! — сказав Мертрі, зневагою

маскуючи свій острах.

— О ні, хай Бог боронить! — відказав Еймос, удаючи

ображеного. — Цього не бійся. А тоді ти хитро змикитив: підстрелити мене зненацька, ззаду. Ні, мені до вподоби ігри.

Ціную доброго гравця.

— Тоді… — почав Мертрі, але ж Еймос іще не все сказав.

— Але ти підставив Вей, аби я її застрелив. Мені подобалася

Вей.

Тут запала напружена мовчанка, і то так надовго, аж Голден

мало не розчахнув дверей медпункту, бо ж Еймос, чого доброго, ще задушить болящого на смерть.

— І коли я нарешті прийду, щоб остаточно тебе прибити, ти не

будеш безпомічний. Подумай, що це важитиме для тебе!

Голден не став чекати, що вони ще там наговорять.

Епілог. Авасарала

В’якіслав Пратканіс, спікер Марсіянського Конгресу, мав

обличчя блискучого гравця в покер. За три дні засідань, та

обідів, та вечірніх виходів у театр і коктейлів він ані разу не

виказав жодних ознак щирого подиву. Можливо, панікував

глибоко в душі? А чи просто не тямив, що діється? Авасарала

здогадувалася, що якраз друге її припущення і є правдиве.

— Перепрошую, але цього вечора я не зможу провести вас, —

мовив він, тиснучи їй руку з відшліфовано-сухою делікатністю.

— І добренний з вас брехун! — сказала вона, усміхаючись. —

Більшість чоловіків, пробувши зі мною стільки часу, починають, як один, боятися, що їм повідпадають їхні півники, якщо їм не

пощастить утекти від мене.

Він зробив великі очі й засміявся таким лагідним сміхом, який

можна тільки перед дзеркалом відпрацювати. Засміялася і вона.

Урядові будинки були зосереджені в Атерполі — кварталі

найвищого статусу в попідземній частині Нового Лондона. Ще

шість громад були розкидані під землею марсіянського Синуса

Аврори. Мусила керівниця ООН визнати, що марсіяни виконали

гідну поваги роботу в справі перетворення тутешнього

підземелля на щось краще. Фальшиве склепіння Атерпола

височіло над нею, осяяне доладно згармонізованим спектром, що успішно переконував ящірковий її розум, нібито вона

перебуває під відкритим небом десь на Землі. Урядові будівлі

були спроєктовані з легкою повітряністю, яка майже

спростовувала той факт, що все це місто — та й сукупна

всепланетна мережа — вибудовано на взір довбаної могили.

Через відсутність магнітосфери найпершим пріоритетом Марса

став захист від радіації. Опинившись поміж цим фактом і малою

гравітацією, завдяки якій Авасарала мимоволі мусила рухатися з

підскоком, немов яка школярка, по цих коридорах, вона так і не

закохалася в цю планету.

— Ділитися перспективами з вами — це була така честь для

мене! — сказав він.

Вона схилила голову.

— Таки правда ваша, В’якіславе. Ми не встигаємо за

годинником. І ви могли б перестати підкурювати димком мою

по.

— Як скажете, — мовив цей чоловік, аніскілечки не змінивши

виразу обличчя. — Як скажете…

У тому коридорі, що вів до атріума, вона обсмикала своє сарі, бо ніби надто вже задерлось. Хоча й не так, щоб і дуже воно

підскочило насправді, але ж не та, що треба, тут вага, і її

потилиці знай хотілося підтягнути його вище, щоб сиділо так як

слід. Уздовж стін кам’яні бра сіяли м’яке світло. У повітрі

панував дух сандалового дерева й ванілі, а ще воно бриніло

лагідною, заспокійливою музикою. Складалося враження, ніби

ніякий тут не уряд, а денний спа-салон середньої руки.

— Крісджен! — гукнув якийсь чоловік, коли вона підійшла до

атріума з його високим склепінням. Авасарала обернулася. То

обізвався до неї опасистий чолов’яга з куди темнішою, ніж її, шкірою та