Сюецінь Цао - Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі

Гун — у феодальному Китаї титул знатності першого ступеня.

Лан — звання чиновників у вищих державних установах феодального Китаю.

Яо, Шунь, Юй — міфічні імператори, що правили, за переказами, з 2357 по 2255 рр. до н. е. (Яо), з 2255 по 2205 рр. до н. е. (Шунь), з 2205 по 2197 рр. до н. е. (Юй). Чен Тан — засновник династії Інь (Шан), який правив з 1783 по 1134 рр. до н. е. Вень-ван (XII ст. до н. е.) — батько У-вана, засновника династії Чжоу (1027— 256 рр. до н. е.). У-ван (пом. 1025 р. до н. е.), син Вень-вана, — засновник династії Чжоу та перший її правитель. Чжоу-гун — син чжоуського Вень-вана. Йому приписується упорядкування етикету і створення книги «Чжоу лі» («Ритуал епохи Чжоу»). Шао-гун — позашлюбний син Вень-вана, що обіймав високі державні посади за У-вана та його наступника Чен-вана (1024—1004 рр. до н. е.). Кунцзи (Конфуцій, Чжунні, Кун Цю, бл. 551—479 рр. до н. е.) — філософ, засновник етико-політичного вчення — конфуціанства. Основні погляди Кунцзи викладено в книзі «Луньюй» («Бесіди та судження»). Менцзи (бл. 372—289 рр. до н. е.) — давньокитайський філософ, послідовник Конфуція. Погляди Менцзи викладено в книзі «Менцзи». Дун Чжуншу (бл. 180 — бл. 120 рр. до н. е.) — філософ і визначний політичний діяч Стародавнього Китаю в період правління імператора У-ді (140—87 рр. до н. е.). Хань Юй (768—824) — філософ, поет. Один із зачинателів так званого руху за повернення до старовини в китайській літературі. Виступав за наближення літератури до життя, обґрунтував гуманістичні принципи вчення про Дао-Шлях. Чжоу Дуньї (1017—1073) — відомий філософ і видатний поет. Чен Хао (XI ст.) — видатний державний діяч і філософ конфуціанського напряму. Чжу Сі (Чжуцзи) (1130—1200) — китайський філософ та історик, один з основоположників неоконфуціанства; коментатор класичних конфуціанських книг. Чжан Цзай (XII ст.) — філософ конфуціанського напряму, дослідник конфуціанських і буддійських канонічних книг. Чию — міфічний тиран, якому легенди приписують звірине тіло та залізну голову з мідним лобом. Гунгун — легендарний титан, який боровся, згідно з переказами, за верховну владу з міфічним імператором Чжуаньсюєм (III тис. до н. е.). Цзе-ван — останній правитель династії Ся, деспот і жорстокий владолюбець (XVI ст. до н. е.). Чжоу-ван (Сінь) — останній правитель династії Інь (Шан), його ім’я стало символом жорстокої тиранії. Цінь Шихуан (259— 210 рр. до н. е.) — правитель (246—221) царства Цінь, імператор-деспот (з 221 р. до н. е.). Засновник єдиної, централізованої імперії. Переслідував конфуціанців. Ван Ман — державний діяч, представник феодальної аристократії, що став 9 р. н. е. в результаті двірського перевороту імператором Китаю. Конфуціанці вважали його узурпатором. Цао Цао (155—220) — полководець, державний діяч і поет; засновник династії Вей (220—265). Хуань Вень (312—373) — зять цзіньського імператора Мін-ді; 373 р. був страчений за звинуваченням у змові проти імператора. Ань Лушань (?—757) — китайський полководець, тюрк за походженням. 755 р. підняв заколот, спрямований проти імператора, 756 р. проголосив себе імператором. Був убитий сином. Цінь Гуй (1090—1155) — міністр (цзайсян) при сунських імператорах Хуей-цзуні та Цінь-цзуні. Вважалося, что під час війни з чжурчженями 1127 р. Цінь Гуй таємно служив інтересам ворогів, а 1142 р. оббрехав і занапастив китайського героя-полководця Юе Фея.

Сюй Ю — великий мудрець, який жив, за переказами, в часи міфічного імператора Яо. Тао Цянь (Тао Юаньмін, 365—427) — китайський поет, який проповідував духовне звільнення особистості від моралі та звичаїв несправедливого суспільства, оспівував незалежне життя людини праці «серед полів і садів». Юань Цзи (210— 263) — учений лаоського спрямування, визначний прозаїк і поет. Цзи Кан (223—262) — письменник і вчений лаоського спрямування, послідовник давніх мудреців Лао-цзи та Чжуан-цзи. Лю Лін (III ст.) — поет, який оспівував у своїх віршах вино та відлюдницьке життя. Ван Даньчжи та Се Ань (IV ст.) — визначні державні діячі династії Цзінь. Гу Xymoy (IV ст.) — визначний учений і художник. Хоу-чжу (він же — Лі Юй) — правитель удільного володіння Нань Тан (Південне Тан, X ст.); був розбитий першим імператором династії Тай-цзу, який об’єднав Китай у єдину Сунську імперію, і тривалий час був його полонеником; під ім’ям Лі Юй відомий як видатний поет, який створив шедеври класичної поезії в жанрі ци. Мін-хуан (Сюань-цзун, 712—756) — імператор династії Тан, втратив престол в результаті повстання Ань Лушаня. Хуей-цзун (1101—1126) — імператор династії Сун. Вень Фейцін (Вень Тін’юнь, 818—872) — відомий поет епохи Тан. Мі Наньгун (Мі Фу) — знаменитий письменник і художник-пейзажист епохи Сун. Ши Маньцін — поет, який жив на зламі X—XI ст. Лю Ціцін (Лю Юн) — поет, який жив у XI ст. Цінь Шаою (Цінь Тайсюй, Цінь Гуань) — поет-лірик XI ст., яскравий представник поезії в жанрі ци. Ні Юньлінь (Ні Цюн) — поет, який жив за монгольської династії Юань (1277—1368). Тан Боху (Тан Інь, 1470— 1523) — відомий учений, поет, живописець і каліграф. Чжу Чжишань (Чжу Юньмін, 1460—1526) — відомий поет і вчений епохи Мін. Лі Гуан’янь — знаменитий музикант епохи Тан, який відзначався надзвичайно тонким музичним слухом. Цзін Сіньмо — сановник імператора Чжуан-цзуна (923—926), який уславився своїм красномовством і дотепністю. Хун Фу — знаменита красуня, коханка придворного сановника Ян Су, який жив за династії Суй (581—618). Сюе Тао (768—?) — знаменита гетера і співачка, що походила з вельможної сім’ї в столиці Чан’ань. Цуй Ін (VIII ст.)