Стівен Кінг - Воно

посмішка осяяла її обличчя. — Так, дурбелику, я так вирішила. А ти?

— Я л-л-люблю тебе, Б-б-бев, — сказав він, і щоки Беверлі спалахнули, наче від вогню.

Здавалося, Білл цього не помітив. Він замислено вивчав кінчики сірників, які стирчали з її кулака, і нарешті вибрав один.

Головка була синьою, необпаленою. Бев обернулася до Бена та простягнула решту сірників.

— Я тебе теж люблю, — хрипко вимовив Бен. Його обличчя побагровіло, складалося враження, що в нього з хвилини на хвилину станеться інфаркт. Десь у глибині Пустовища знову заспівала пташка. «Стен би міг сказати її назву», — безладно подумав Річі.

— Дякую, — посміхнулася Бев, і Бен витягнув сірника. Необпалений.

Далі вибір перейшов до Едді. Він посміхнувся своєю сором’язливою, неймовірно милою посмішкою. Він виглядав таким вразливим, що серце краялося.

— Гадаю, я тебе теж люблю, Бев, — вимовив він і наосліп витягнув сірника. Із синьою голівкою.

Тепер Беверлі запропонувала Річі вибрати з чотирьох кінчиків, що стирчали з її кулака.

— Ой, як я ваша любити, міс Скавлеть! — щосили закричав Річі та послав їй гротескний поцілунок. Беверлі просто поглянула на нього, посміхнулася, і Річі раптом стало соромно.

— Я тебе дійсно люблю, Бев, — сказав він і торкнувся її волосся. — Ти класна.

— Дякую, — відповіла вона.

Він витягнув сірника, подивився на нього, впевнений, що йому дістався обгорілий. Але ні.

Настала черга Стена.

— Я тебе люблю, — сказав Стен і вирвав одного сірника з-поміж стиснутих пальців. Цілий.

— Лишилися ти і я, Майку, — сказала Беверлі, пропонуючи йому один із двох сірників.

Майк зробив крок уперед і сказав:

— Я тільки нещодавно з тобою познайомився, але все одно тебе люблю. Гадаю, ти ще мою маму перекричиш.

Усі засміялися, і Майк витягнув сірника. Також необпаленого.

— У-у-усе ж таки, це т-т-ти, Б-Бев, — підсумував Білл.

Беверлі обурено (оскільки вона марно закатала сцену) розтиснула кулак.

Головка одинокого сірника також була синьою та неушкодженою.

— Т-ти п-п-підтасувала їх, — звинуватив її Білл.

— Та ні.

У голосі Беверлі не чулося й натяку на злість (що можна було від неї очікувати), самий лише щирий подив.

— Присягаюся, я не махлювала.

І вона показала їм долоню. Усі побачили легкий слід від сажі, який лишив на шкірі обпалений сірник.

— Білле, мамою клянуся!

Білл подивився на неї, а потім кивнув. Як з команди, усі передали свої сірники Біллові. Усі сім — із неушкодженими синіми головками. Стен та Едді почали повзати по землі в пошуках обгорілого сірника, але так нічого й не знайшли.

— Я не махлювала, — повторила Бев, ніби говорила сама до себе.

— То що ж нам робити? — спитав Річі.

— С-с-спускаймося в-в-всі разом, — відповів Білл. — Бо м-ми так м-м-мусимо зробити.

— А якщо ми всі знепритомніємо? — застеріг Едді.

Білл знову глянув на Беверлі.

— Я-якщо Б-бев к-каже п-п-правду, а т-так і є, т-то все б-буде д-д-добре.

— Звідки ти знаєш? — запитав Стен.

— П-п-п-просто з-з-знаю.

Десь знову заспівала пташка.

4

Першими спустилися Бен і Річі, а решта почали передавати їм каміння. Річі подавав їх Бенові, а той викладав із нього маленьке коло в землі посередині хатки-клубу.

— Гаразд, — зрештою сказав він, — вистачить.

Друзі, усі до одного, спустилися вниз, тримаючи в руках оберемки зеленого гілля, яке вони нарубали сокиркою Бена. Білл зайшов останнім, закрив дверцята та прочинив вузеньке віконце на завісах.

— О-о-ось, — сказав він, — о-ось наша к-к-курильня. У к-кого є п-папір?

— Якщо хочеш, можеш узяти це, — сказав Майк та вийняв з кишені штанів затасканий комікс «Арчі». — Я вже прочитав.

Білл виривав одну сторінку за іншою, працюючи повільно та зосереджено. Решта розсілися попід стінами, коліно до коліна, плече до плеча, і мовчки спостерігали за ним. Напруга висіла в густому застиглому повітрі.

Білл розклав на папері Дрібні пагони та гілочки й глянув на Беверлі.

— С-с-сірники в т-тебе, — натякнув він.

Вона запалила один, і в темряві засяяв маленький жовтий вогник.

— Мабуть, ця клята купа все одно не загориться, — сказала вона нерівним голосом і піднесла вогник до паперу в кількох місцях. Коли вогонь дістався її пальців, вона кинула сірник на гілки.

Спалахнуло жовте тріскуче полум’я, відкидаючи чудернацькі тіні на їхні обличчях, і в цей момент Річі повірив у історію про індіанців і подумав, що так воно й велося в ті далекі часи, коли білі люди були не більше ніж вигадкою, легендою для тих індіанців, які гналися за стадами бізонів. І ті стада були такі великі, що покривали долини від краю до краю, такі сильні, що коли вони проходили по землі, вона здригалася, наче від підземних поштовхів. У цю мить Річі зміг уявити, як ті індіанці (Кайова, Пауні чи хто там іще) сиділи в курильні, коліном до коліна, плечем до плеча, дивилися, як вогонь смокче та облизує вологе дерево, покриваючи його пекучими ранами, як вони слухали тихе невгамовне дзижчання, з яким витікав сік із гілок, і чекали, коли до них прийдуть видіння.

Так. Сидячи тут і зараз, він міг у це повірити… він зазирав у зосереджені обличчя друзів, поки вони дивилися на багаття і палаючі сторінки коміксу Майка, і розумів, що вони також у це вірять.

Вогонь дістався гілок. Хатка-клуб почала наповнюватися димом. Якась частина виходила у віконце, наче сигнали сніжно-білого диму, що їх посилали Рендольф Скотт та Оді Мерфі[658] у фільмах на ранкових суботніх показах. Але протягу в схованці не було, тому більша частина диму лишалася внизу. Його пекучий подих роз’їдав очі, перекривав горло. Річі почув, як Едді двічі кашлянув (сухий звук, наче хтось хлопнув дерев’яними дощечками), а потім знов запала тиша. «Йому не можна тут сидіти», — подумав він… але очевидно, щось вирішило інакше.

Білл підкинув ще гілок у саму куряву, що виривалася з багаття, та подав тонкий голос, який був геть не схожий на його звичайний:

— У когось у-уже п-п-почались в-видіння?

— Видіння про те, як звідси вибратися, — відповів Стен Юріс. Беверлі засміялася, але сміх перейшов у задушливий кашель.

Річі сперся головою об стінку та позирав у віконце курильні — вузький прямокутник тьмяного білого світла. Він подумав про статую Пола Баньяна, яку побачив одного березневого дня… але то був лише міраж, галюцинація

(видіння)

— Ух! Я зараз здохну від цього диму, — сказав Бен.

— Так іди собі, — промурмотів Річі, не відриваючи погляду від віконця. Він почувався так, наче взяв ситуацію під контроль. Він почувався так, наче скинув десять фунтів. І,