Колектив авторів - Конституція України. Науково-практичний коментар

інституцій у ньому. Причому, зважаючи на труднощі із визначенням природи нормативних актів АРК та з огляду на забезпечення єдності правової системи України, найбільш доцільним було б прийняття закону України, який би врегульовував питання функціонування публічної влади в АРК.

Стаття 137.

Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання з питань:

1) сільського господарства і лісів;

2) меліорації і кар’єрів;

3) громадських робіт, ремесел та промислів; благодійництва;

4) містобудування і житлового господарства;

5) туризму, готельної справи, ярмарків;

6) музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, історико- культурних заповідників;

7) транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів;

8) мисливства, рибальства;

9) санітарної і лікарняної служб.

З мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити дію цих нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.

Свідченням особливого статусу АРК як територіального суб’єкта є встановлення законодавцем меж та обсягу нормативного регулювання, що здійснюється в цьому утворенні.

Особливо важливим для розуміння природи АРК є спосіб закріплення нормативної компетенції АРК. Український законодавець чітко визначив перелік питань, які підлягають нормативному регулюванню. Принцип залишковості, що є характерним для конструкцій такого роду повноважень у складних державних утвореннях і віддає до сфери нормативного регулювання територіального суб’єкта питання, не врегульовані загальнодержавним законодавством в Україні, не застосовується. Цей факт зайвий раз свідчить про специфічність АРК, але як територіального суб’єкта саме унітарної держави.

Як видно з переліку питань нормативного регулювання АРК, їх обсяг не виходить за межі регулювання органів місцевого самоврядування. Такий підхід зумовлений тим, що АРК не є суверенним суб’єктом, а його природа принципово відрізняється від природи подібних утворень у федераціях.

Частина друга коментованої статті встановлює особливий механізм контролю за нормативно-правовими актами Верховної Ради АРК. Зі змісту цієї норми можна зробити декілька надзвичайно важливих висновків. Насамперед щодо місця нормативно-правових актів Верховної Ради АРК в ієрархії нормативно-правових актів України. Зважаючи на той факт, що законодавець чітко визначає відповідність актів представницького органу автономії Конституції та законам України, їх місце в системі нормативно-правових актів України можна, з усією впевненістю, віднести до підзаконних актів. Тобто в ієрархії: конституція — закони — підзаконні акти вони займають останній рівень. Це вказує на те, що законодавець таким чином гарантував принцип унітарної держави, створивши єдину систему нормативно-правових актів, розмістивши акти Верховної Ради АРК у групі підзаконних актів. Цим заперечується будь-яка можливість трактувати статус АРК як самостійну територіальну одиницю з власним суверенітетом. Адже відомо, що суб’єкти федерацій мають власну систему нормативно-правових актів, а отже — власну правову систему.

Інший аспект цієї норми полягає в тому, що розкривається сенс поняття, зафіксованого ст. 102 Конституції, якою Президент визнається гарантом державного суверенітету та територіальної цілісності, у контексті відповідних гарантій. Для реалізації цієї функції Президент наділяється низкою конкретних повноважень, серед яких призупинення дії актів АРК з одночасним зверненням до Конституційного Суду України. Слід зауважити, що глава держави в Україні згідно з Конституцією та профільним Законом є суб’єктом запиту в єдиний орган конституційної юрисдикції. Проте ця норма констатує особливий випадок звернення, специфікуючи таким чином статус глави держави у такій якості. При цьому слід пам’ятати, що, окрім глави держави, згідно із Законом «Про Конституційний Суд України», суб’єктами запиту є також група народних депутатів України (не менше 45), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини тощо. Цей факт дозволяє їм звертатися до Конституційного Суду з аналогічним запитами. Втім лише Президент України наділений правом зупиняти дію актів Верховної Ради АРК. При цьому Конституція виділяє та закріплює саме за Президентом можливість реагувати таким чином на нормотворчу діяльність Верховної Ради АРК.

Зайвим свідченням намагань законодавця забезпечити єдність системи нормативно-правових актів України є право Президента України скасовувати акти Ради міністрів АРК. Це повноваження вказує на те, що ні про який суверенітет публічної влади в АРК мова не йде, оскільки законодавець забезпечив прямий і безпосередній контроль глави держави над актами виконавчого органу АРК.

Процедура реалізації цього повноваження також має певні особливості. Зважаючи на той факт, що процес передбачає певну послідовність дій, розділених у часі, є сенс виділити окремі етапи реалізації цього повноваження глави держави. Перший етап передбачає зупинення дії нормативно-правового акта Верховної Ради АРК, другий, у свою чергу — одночасне звернення до Конституційного Суду України. Термін «одночасне» використаний законодавцем абсолютно адекватно, що дозволяє убезпечитись від евентуальної загрози з боку глави держави, зупиняти акти представницького органу автономії, не звертаючись певний час до Конституційного Суду України, зупиняючи їх дію, проте не розглядаючи їх конституційність та законність.

Стаття 138

До відання Автономної Республіки Крим належить:

1) призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії Автономної Республіки Крим;

2) організація та проведення місцевих референдумів;

3) управління майном, що належить Автономній Республіці Крим;

4) розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України;

5) розроблення, затвердження та реалізація програм Автономної Республіки Крим з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля — відповідно до загальнодержавних програм;

6) визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів;

7) участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;

8) забезпечення функціонування і розвитку державної та національних мов і культур в Автономній Республіці Крим; охорона і використання пам’яток історії;

9) участь у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів;

10) ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці Крим або в окремих її місцевостях.

Законами України Автономній Республіці Крим можуть бути делеговані також інші повноваження.

У державах зі складними формами державного устрою (федерація, асиметричний унітаризм) одним із засадничих питань їх функціонування є проблема розподілу повноважень між центральним і територіальним рівнем публічної влади. Дана стаття присвячена саме цьому питанню. Вона визначає кількісний та якісний характер обсягу предметів відання АРК. Згідно з існуючими в конституційному праві класифікаціями, такий тип можна визначити як залишковий, тобто основа компетенції зосереджена на центральному рівні, тоді як на місцевому — лише чітко визначений обсяг компетенції, зважаючи на доцільність та раціональність її реалізації саме на місцевому рівні. Таким чином, законодавець уникнув конструювання предметів відання за іншими принципами, виділяючи при цьому конкуруючу, виключну компетенцію, забезпечивши зайвий раз принцип унітаризму, втім, створивши особливий територіальний суб’єкт з особливими повноваженнями.

Предмети відання, у розумінні законодавця, — це сфери,