Джордж Мартін - Чвара королів

кажеш? — Стражник не повірив, але дуже хотів вірити. Все-таки срібло є срібло. — То давай сюди.

Її пальці сягнули під сорочку і вчепилися у монету, яку їй подарував Якен. У темряві залізо могло зійти за зчорніле срібло. Ар’я простягла руку… і впустила монету з пальців додолу.

Вартовий стиха вилаявся на неї, став на одне коліно і почав намацувати монету в болоті. Шия вояка опинилася просто перед Ар’єю. Вона дістала кинджала і накреслила йому риску поперек горлянки. Рух вийшов гладенький, наче літній шовк. Кров ринула їй на долоні гарячим водоспадом. Стражник спробував крикнути, але його рот теж був повний крові.

— Валар моргуліс, — прошепотіла Ар’я, поки стражник помирав.

Коли життя витекло з вояка геть, вона підібрала монету. Десь за мурами Гаренголу довго та гучно завив вовк. Ар’я підняла засув, відставила його убік і прочинила важкі дубові двері. Доки нагодилися Мантулик і Гендрі з конями, линув сильний дощ.

— Ти його вбила! — жахнувся Мантулик.

— А ти як гадав?

Її пальці липнули від крові, запах якої дратував кобилу. «Нехай» — подумала Ар’я, злітаючи в сідло. — «Дощ змиє кров, і руки знову будуть чисті.»

Санса VIII

Престольну палату затопило море коштовностей, хутра та яскравих тканин. Вельможні пани та пані купчилися ззаду коло дверей та під високими вікнами, давилися і штовхалися, наче рибні перекупки на базарі.

Двірське панство Джофрі сього дня змагалося перевершити розкішшю один одного. Джалабар Ксого вбрався у пір’я таке пишне та чудернацьке, наче збирався злетіти у повітря чарівним птахом. Кришталевий вінець верховного септона з кожним порухом його голови запалював у повітрі яскраві веселки. За столом ради королева Серсея блищала золототканою сукнею з розрізами винного оксамиту, а біля неї метушився Варис у бузковому альтембасі. Місячок та пан Донтос мали на собі новенькі пістряві вбрання, чисті, наче весняний ранок. Навіть пані Танда з дочками виглядали доволі гарно у схожих сукнях пірузового шовку, прикрашених білячим хутром, а князь Гиліс кашляв у велику хустку криваво-червоного шовку, облямовану золотим мереживом. Король Джофрі сидів над усіма посеред лез та шпичаків Залізного Престолу. Він мав на собі важкий, шитий золотом кармазиновий жупан, чорний кунтуш, прикрашений рубінами, а на голові — важку золоту корону.

Продершись крізь натовп лицарів, зброєносців та багатих міщан, Санса досягла передку галереї якраз тоді, коли сурми оголосили прибуття князя Тайвина Ланістера. Він проїхав великим бойовим огирем вздовж усієї палати і спішився аж перед Залізним Престолом. Санса ще не бачила такого обладунку, як у нього: вилощеної червоної криці, з золотим карбом та візерунчастими прикрасами. Нагрудні кружала сяяли променистими сонцями, на шоломі блищав рубіновими очима ревливий лев, а левиці на плечах скріплювали золототкане корзно такої довжини та ваги, що воно вкривало весь круп його коня. Кінський обладунок теж був визолочений; ладри блищали кармазиновим шовком і несли на собі лева Ланістерів.

Князь Кастерлі-на-Скелі вражав такою величчю, що коли його огир наклав купу лайна просто біля підніжжя престолу, двірське товариство аж сахнулося з несподіваної відрази. Джоф мусив обережно обійти купу, коли сходив з престолу, щоб обійняти діда та проголосити його Рятівником Столиці. Санса прикрила рота долонею, ховаючи криву збентежену посмішку.

Джоф зробив цілу виставу зі свого прохання до рідного дідуся повернутися до правління державою, і князь Тайвин поважно прийняв уряд, «доки ваша милість не досягнуть належного віку». Зброєносці зняли з нього обладунки, і Джоф застібнув на дідовій шиї ланцюг Правиці. Князь Тайвин посів місце за столом ради біля королеви, коня вивели геть, його приношення престолові прибрали, і Серсея кивнула, щоб святкування продовжили.

Кожного звитяжця, якого проводили крізь величезні дубові двері, гучно вітали мідні сурми. Герольди вигукували його імена і діяння, а зацні лицарі та шляхетні пані галасували, наче сердюки навколо півнячих боїв десь на ярмарку.

Найпочесніше місце серед усіх відвели Мейсові Тирелу, князеві Вирію. Він був дужий поставою, досі не позбавлений чоловічої краси, хоча і дещо нагуляв жиру з роками. За ним крокували його сини: пан Лорас та його старший брат, пан Гарлан Гартований. Усі троє вдягнулися однаково — у зелений оксамит, облямований соболями.

Король знову зійшов з престолу, щоб привітати їх і тим вшанувати особливою честю. Він застібнув на шиї в кожного з трьох Тирелів ланцюга з троянд жовтого м’якого золота, до якого була підвішена золота бляха з викладеним рубінами левом Ланістерів.

— Троянди підтримують лева, як могутність Вирію підтримує королівську владу, — проголосив Джофрі. — Просіть в мене, чого забажаєте, і воно буде ваше.

«Ось зараз» — подумала Санса.

— Ваша милосте, — відповів пан Лорас, — благаю про честь служити у вашій Королегвардії та боронити вашу особу від усіх ворогів корони.

Джофрі підняв Лицаря Квітів на ноги і поцілував у щоку.

— Місце у Королегвардії ваше, брате мій.

Князь Тирел схилив голову.

— Немає для мене більшої радості, ніж вірно служити вашій королівській милості. Якщо ви завважите мене гідним місця у вашій королівській раді, то не знайдете радника вірнішого та чеснішого.

Джоф поклав руку на плече князя Тирела і поцілував його теж.

— Ваше бажання виконане.

Пан Гарлан Тирел, п’ятьма роками старший за Лораса, був вищою та бородатою подобою свого уславленого молодшого брата. Плечима він був ширший, грудьми дебеліший, і хоча не вражав красою так, як пан Лорас, та все ж обличчям був гожий та приязний.

— Ваша милосте, — мовив Гарлан, коли король наблизився до нього, — я маю сестру, красну діву Маргерію, втіху і прикрасу нашого дому. Як ви знаєте, вона була одружена з Ренлі Баратеоном, але князь Ренлі пішов на війну, не здійснивши шлюбу на подружньому ложі, й моя сестра лишилася цнотливою. Маргерія чула перекази про вашу мудрість, відвагу та лицарські чесноти і покохала вас здалеку. Я благаю вас послати по неї, прийняти її руку в священному шлюбі та з’єднати ваш дім з нашим у єдину родину на віки вічні.

Король Джофрі зобразив удаваний подив.

— Пане Гарлане, про красу вашої сестри розповідають та співають по всьому Семицарстві, але ж мою руку обіцяно іншій. Король мусить дотримуватися слова, яке він дав.

Шурхотячи спідницями, на ноги звелася королева Серсея.

— Ваша милосте, мала рада розсудила, що для вас не буде ані шляхетно, ані мудро взяти за дружину дочку людини, страченої за зраду, і сестру людини, яка просто зараз бунтує проти корони зі зброєю в руках. Ваші радники благають