Юлія Міхаліна - Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна

Попри небажання забирати з квартири одяг, дістала з шафи пальто та накинула на плечі. Перебіжки у вечірній сукні пізньої осені порядком набридли. Замерзла та втомилася. Хотілося відчути трішки тепла.

Пройшла до кабінету Рощина. Насамперед перевірила ящики столу, полізла в сейф. Нещодавно також нишпорила тут, але в пошуках документів, повна страху бути застуканою самим Кирилом. До речі, згадалося, що тоді обручка не траплялася на очі, інакше одразу забрала б. Чому зараз вирішила, що знайде прикрасу тут? Хоч би побоювання, що кільце давно втрачене, не виправдалося.

Опустилася на край столу, намагаючись прикинути, де ще пошукати. Звук ключа у дверному замку неприємним скреготом пройшовся по серцю. Перша думка – Олег. Може, вирішив справи, поїхав до лікарні, не застав її там, і Буртенко здав? За таке Рита навіть злитися на Руслана не хотіла. До мурашок хотілося побачити Чернишевського. 

Підкоряючись емоціям, Маргарита побігла до коридору. Серце, підскочивши, разом звалилося, варто було побачити того, хто увійшов. Очам своїм не повірила. Здалося, що божеволіє. Похитуючись і буркотівши прокляття, у квартиру ввалився... Кирило. Куртка навстіж, сорочка не до кінця заправлена. Весь пом'ятий і розпатланий. З пляшкою горілки та ключами в одній руці, а з квітами у другій – шикарним букетом незайманих троянд, штук двадцять п'ять, не менше. 

Кинув ключі на тумбу і, нарешті, повернувся всім корпусом до ошалілої дівчини. Кілька миттєвостей ковзав по ній поглядом, розглядаючи з ніг до голови, перш ніж сфокусувавшись на обличчі, розплився в задоволеній усмішці. Справжній такій, щирій. 

Риткі на секунди здалося, що повернулася на кілька років назад. До часу, коли вчилася ладнати з собою, утримуючи нервозність під контролем, а Кирило ще не був розлюченим і жорстким з нею, як останнім часом, та вмів щиро посміхатися. Проте між ними колишніми та нинішніми величезна прірва. Різниця вже в тому, що зараз Кирило п'яний і з трояндами.

Раніше чоловік ніколи не дарував Маргариті квітів. Ні на свята, ні просто так. Дорогі вбрання, коштовності, брязкальця, коня знову ж таки, що вартує шалених грошей, але букети ніколи. Ця маленька метаморфоза дивувала. Та більше насторожувало нерозуміння, як Рощин опинився тут, на волі? Куди поділися хвалені силовики, які взяли бордель та людей Кирила? Згадалися Олегові слова про подію. Невже Рощин втік? За ним не стане. 

Господи, нехай тільки з Олегом все буде гаразд! 

Липкий страх міцно вчепився за дівчину. Дихання перехопило. Варто було послухатися Руслана і не їхати однією та ще й посеред ночі. Наївна дурепа! Життя стільки разів залишало наодинці з небезпекою, кидало в епіцентр вибуху, а вона так і не навчилося бути обережною, лізе на рожен. 

– Марго… – поставивши пляшку поруч із ключами, хрипко заговорив Рощин. Розтер долонею змарніле обличчя, заморгав часто, струснув головою, ніби позбавляючись мани. Знову глянув на дівчину, недовірливо зауважив: – Повернулась? Моя королева. 

– Що ти тут робиш? – обхопивши себе за плечі та щулячись від мурашок, що пробігли по шкірі, відступила до стіни, – Ти маєш бути?.. 

– Де? – здвинувся уперед, грубо перебивши, – У лапах твого татуся? У ментівці? На зоні? 

Фраза одна за одною зривалася з губ, а кроки невблаганно скорочували відстань. Кирило дивився Маргариті у вічі, міцно стискаючи перед собою квіти. 

– Не вийшло у них, – зупинився за десяток сантиметрів від дівчини, лукаво посміхнувся, глянув на букет, – Ти ж знаєш, що я невловимий. 

– Що там трапилось? – кусаючи губи, щоб раніше часу не розплакатися, холодно запитала Одинцова, – Олег, батько… Вони?.. 

Сама не зрозуміла, навіщо згадала про того, хто звався батьком. Вже чия, але його доля повинна хвилювати дівчину найменше. Але чомусь не хотілося втратити людину, яка повинна їй як мінімум пояснення. 

– Яка різниця, Ритуль? – чоловік підняв руку, ледве торкаючись провів по вилиці дівчини, – Коли ти повернулась до мене. 

– Я не поверталася, – відсахнулася. 

Пальці Рощина були крижаними, але палили шкіру вогнем. Потрібно якнайшвидше закінчувати з цим фарсом і йти. Якого біса Кирило вирішив, що прийшла до нього? Невже алкоголь настільки помутив розум? 

– Ну, як же, – наблизився, потерся об дівочу щоку, вдихнув її запах і прошепотів на вухо: – Ти тут. Це головне. 

– Я не знала, що зустріну тебе. 

Спробувала відсторонитися, але Рощин перегородив шляхи відступу, упираючись руками з боків від Рити. Пожаліла, що намагаючись зберегти рівновагу, зупинилася біля стіни. Кирило з його силою та під парами спирту може зробити що завгодно, варто лише побажати. 

Замружилася, коли Рощин провів носом біля її вуха, торкнувся пальцями. Відчула важкий подих на своїх губах. Дурманливий запах алкоголю. Їх відділяв лише букет, що дедалі більше вминався Рощиним у тіло Маргарити. Вона вже відчувала збудження чоловіка. 

– Не треба, – уперлася долонями в його плечі, намагаючись відштовхнути. 

– Тоді якого біса ти явилася? – стукнувши кулаком у стіну поряд з дівчиною, загорлав Рощин. 

Розплющивши повіки, Одинцова злякано дивилася на Кирила. Уперто стислі губи, колючий погляд і важке дихання видавали в ньому злість, хоча тримався з останніх сил.