Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

Каладін іще ніколи не бачив, щоб Сколкозброєць випромінював світло — але ж досі він не бачив, і які вони в темряві.

Дивлячись на здиблений і неприродний силует перед собою — з його забагатьма кінцівками, неправильною головою та пластинами «броні» — Каладін подумав, що тепер, певне, знає, який вигляд мають Спустошувачі, позаяк страшнішого створіння існувати просто не могло.

Задкуючи, він зачепився об відслонення сланцекірки, яке випиналося з дна.

І тієї ж миті прірводемон напав.

Мостонавідник легко втримав рівновагу, але вимушено покотився дном, зронивши Сколкозбройця, щоб не скалічіти. Довкола молотили темні клішні, але юнак, підвівшись, відскочив спершу в один бік, а потім у протилежний, і зрештою, засапано дихаючи, притисся до ослизлої стінки провалля просто перед почварою. Тут — надто близько, щоб дістати його клішнями — він, певне…

До нього смикнулася голова, роззявивши жувала, й Каладін, лайнувшись, знову кинувся осторонь. Перекотившись, він звівся на ноги, підбираючи зронену Зброю. Меч не щез — охоронець-бо знав про них досить, аби розуміти: якщо Шаллан звеліла йому залишатися, той не зникне, доки господарка не прикличе його назад.

Капітан увернувся від клішні — яка вгатила просто туди, де він щойно стояв — і, завдавши удару у відповідь, відтяв її кінчик.

На позір результат вийшов не надто ефектний: Сколкозброєць прорубав карапакс і — викликавши лютий трубний звук — змертвив плоть усередині, проте клішня була велетенська. Це було все одно що відтяти ворожому воїнові крайню фалангу великого пальця ноги. Буря забирай! Він не так шкодив монстрові, як дратував його.

Зробившись агресивнішим, той знову змахнув клішнею. На щастя, в тісному проваллі удару навідліг було не завдати — повноцінний замах блокували стінки — і, певне, саме тому Каладін був досі живий. Він вискочив з-під удару, але знову спіткнувся: потемки йому було майже нічого не видно.

Чудовисько — скільки могло — занесло для удару іншу клішню, й капітан, схопившись на ноги, кинувся геть — углиб проходу, повз наноси й рослини, подалі від світла. А прірводемон, затрубивши, з клацанням і скреготом кинувся навздогін.

Без Буресвітла Каладін здавався собі надто загайним — якимось незграбним і вайлуватим.

Прірводемон був близько, і наступний хід охоронцеві підказали інстинкти. «Ну ж бо!» Заточившись, він різко загальмував і рвонув назад до почвари. Сповільнитися монстрові було нелегко: його панцир пішов юзом по стінках, а вояк, підпірнувши, пробіг під тушею і глибоко всадив Сколкозбройця страховиську в груди.

Прірводемон затрубив навіть шаленіше. Скидалося на те, що удар йому таки дошкулив, бо той сахнувся від меча, а відтак на млі ока крутнувся — й Каладін побачив, що на нього несуться жахливі щелепи. Він кинувся вперед, але ті, клацнувши, схопили його за ногу.

Кінцівкою пробігла хвиля неймовірного болю. Тварюка заметляла ним сюди-туди, але той рубонув Сколкозбройцем — і, здавалося, поцілив їй по морді, хоча напевне сказати не міг.

Перед очима закрутився світ.

Мостонавідник упав і покотився по дну.

Оговтуватись було нíколи. Перед очима досі пливло, але він, застогнавши, перевернувся. Сколкозбройця не було, і де той дівся, невідомо. Нога — Каладін її не відчував.

Він опустив очі, очікуючи побачити лише пошматовану куксу — проте все було не так і погано. Скривавлена й подерта холоша — але кістки не видно. Заніміння спричинив больовий шок.

Свідомість налаштувалася на аналітичний лад і зосередилася на пораненнях. Це погано. Наразі Каладін мав бути не хірургом, а воїном. Прірводемон зводився на рівні ноги, а частини панцира в нього на морді бракувало.

Пішов! Геть!

Каладін, перевернувшись, звівся спершу на чотири, а відтак, заточуючись, і на дві. Нога начебто слухалася, але в чоботі чвакало.

Де ж той Сколкозброєць? А, онде, попереду — відлетів хтозна-куди й устромився в дно неподалік від розкиданих сфер. Каладін пошкутильгав у той бік, але навіть іти — не те що бігти — йому було важко. На півдорозі туди ушкоджена кінцівка остаточно відмовила, й капітан добряче гепнувся, подряпавши плече об сланцекірку.

Прірводемон затрубив і…

— Гей! Гей!

Каладін обернувся. Шаллан? Що ця дурнувата дамочка собі думає — стала в проваллі й розмахує руками, немов навіжена? Як вона взагалі пройшла повз нього непоміченою?

Та знову загукала, привертаючи увагу прірводемона.

І страховисько, облишивши Каладіна, взялося до неї.

— Ні! — заволав охоронець.

Але криком справі не зарадиш — тільки Зброєю. Тож він, зціпивши зуби, крутнувся й кинувся — як уже міг — до меча. От буря забирай! Шаллан…

Сколкозбройця він висмикнув, але знову повалився додолу — нога не тримала. Каладін розвернувся й, виставивши клинка, обвів очима провалля. Монстр, трублячи, так само гатив, куди бачив, і в тісному просторі проходу ці жахливі звуки, відбиваючись від стінок, розлягалися луною. Але трупа було не видно. То Шаллан утекла?

Скидалося на те, що ударом у груди Каладін лише розлютив бурекляту тварюку. Ні, бити треба в голову. Його єдиний шанс — удар у голову.

Капітан через силу звівся на ноги, а монстр облишив гатити по дну й, затрубивши, ринув до нього. Перехопивши Зброю обіруч, боєць заточився — нога підігнулася. Він спробував припасти на одне коліно, але та подалася повністю, й Каладін, заледве уникнувши порізів від Сколкозбройця, завалився набік.

І шубовснув у калюжу. Просто перед ним засяяла яскравим білим світлом зронена з розщілини сфера.

Каладін сягнув рукою у воду і, схопивши діамантову скалку, стиснув холодне скло. Йому до зарізу треба був її заряд. Твою бурю! Та від того Буресвітла залежало саме його життя!

«Благаю».

Над ним замаячив прірводемон.

Каладін із силою вдихнув, наче людина, яка намагається хапнути повітря. І почув… наче здалеку…

Плач.

Заряд не всотався.

Прірводемон напав, а капітан увернувся і хтозна-як побачив… себе. Тільки іншого — велета — який височів, здійнявши меча, наполовину більший за справжнього Каладіна.

«Очі Всемогутнього! Що за мара?..» — подумав ошелешений мостонавідник. Чудовисько обрушило кінцівку не на нього, а на постать поруч — і той не-Каладін розпорошився, заклубочившись Світлом.

Що це він зробив? І як?

Ет, байдуже. Зате він живий. І капітан із відчайдушним криком зіскочив на ноги і кинувся на страховисько. Треба зблизитися з ним, як допіру — щоб прірводемон у цій тисняві не міг до пуття замахнутися.

Аж так наблизитися, щоб…

Почвара здибилася, а потім стрімко кинулася на «здобич» — тягнучись жувалами і впинаючись поглядом своїх страхітливих очей.

Каладін зробив випад.

***

Прірводемон рухнув додолу. Його хітиновий панцир тріщав, а кінцівки судомно посмикувались. Шаллан скрикнула й притисла до вуст «вільну» руку, ховаючись за валуном, — чорношкіра та в непроглядно чорному одязі.

Адже прірводемон повалився на Каладіна.

Дівчина зронила аркуша, який зображував її та «іншого» Каладіна й — розсіявши ілюзорну чорноту довкола себе — метнулася кам’янистим проваллям: щоб ілюзії працювали, вона мала перебувати неподалік від місця події. Їй би ліпше приладнати їх до Фрактала — але це було проблематично, оскільки…

Шаллан спинилася перед тушею прірводемона, який досі посмикувався, — купою плоті й карапакса, мов завал після каменепаду — й переминалася з ноги на ногу, не знаючи, що робити.

— Каладіне? — гукнула вона ледь чутним у темряві голосом.

«Припини, — звеліла собі дівчина. — Годі полохливості — тепер вона в минулому». І, глибоко вдихнувши, рушила вперед, обминаючи велетенські, вкриті «бронею» кінцівки. Шаллан спробувала відсунути клішню, але та