Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

class="calibre1">омана вона, ця надія? Мовчки Алекс пересів за один із

комп’ютерів медпункту й переналаштував його на управління

двигунами. Гевлок так міцно зціпив кулаки, аж заболіли вони, й

добру хвилю боровся зі спокусою запитати, чи запрацював

реактор.

— Ну що, запрацював?

— Здається… таки запрацював! — відповів пілот, а тоді

крутнувся до ручного термінала. — Енергія пішла, кеп!

Діагностика підкидає сякі-такі похибки, але я певен: це тому, що

нас трохи труснуло. Кину Наомі з Басією на усунення їх, і

присягаюсь: ми таки вийдем на нормальну функціональність! А

коли б сюди ще й Еймоса, то все ще швидше налагодилося б.

— Коли ж Еймоса теж труснуло трохи, — сказав Голден, і

Гевлок розчув посмішку в його тоні.

— А що з ним?

— Доведеться відростити йому кілька нових пальців.

— Та відростимо йому! — аж плечима здвигнув Алекс. — Гм!

Дайте мені пару днів, щоб я зміг посадити «Росі» на ґрунт, то ми

його на медкойку р-раз!

— Не квапся, — остеріг Голден. — Без поспіху зроби все так, щоб напевне працювало як слід. Ми не можемо дозволити собі

ще одну кризу.

— А воно ж раз у раз, криза за кризою, кеп. Отакими ривками й

котиться.

— Але відсуньмо наступну придибенцію на чимдалі від

останньої, якої ми ще не видихали, гаразд? Чи можеш ти

законтактувати з «Барбапікколою» та «Ізраелем»? Не хочу, щоб

хтось загинув тільки через незнання того, що вже можна знов

увімкнути реактори. І, можливо, нам придасться шатл

«Ізраеля»— якщо зуміємо домовитися з ними.

— Трохи згодом доведеться нам прозвітувати одне одному про

останні події, — сказав Алекс. — Розвивалися ж вони динамічно

— м’яко кажучи. Але дозволь перш допевнитися, що реактори

запрацювали у всіх, добре?

— Окей, — мовив Голден. — І чи міг би ти скинути нам якого

харчу?

— Хай-но дамо енергії в камбуз, — пообіцяв Алекс.

— Правильно. Добре. А Наомі… як вона?..

— Усі ми більш-менш. А станемо ще кращі!

* * *

Гевлок і лікарка Мертон іще й не покінчили зі своєю

інвентаризацією, як бригада будівельників повставляла батареї

у фабрикатори й почала замірювати будівельні майданчики для

майбутніх осель. Для справжніх людських жител. Для нової

Першої Висадки. До бригади записувалися всі, хто тільки хотів.

Були там, звісно, першопоселенці, котрі прилетіли на кораблі, що потім згорів. Але долучилося й чимало тих, що прибули

разом із Гевлоком. Щось від того первісного роздраю між тими

й цими ще лишалося — але неначе тільки в Гевлоковій голові?

Бо в цій дружній праці той колишній конфлікт начебто вже й не

відігравав жодної ролі. Загибель важкого шатла й спалення

терористського осередка таки сталися, але ж було то давно, гейби в якійсь іншій епосі. Гевлок припускав, що та «інша

епоха» складалася, либонь, із того буревію, з тієї сліпої пошесті, зі слимаків-смертослизів та з усвідомлення постійної

присутності чогось смертоносного, що вже стоїть перед їхніми

дверми, тільки ще горло прочищає. Не була то така модель

новозбудованої спільноти, яку б він радив тут розгорнути, але…

ось ця отутечки спрацювала. Тимчасово. Поки що.

Від гурту відділилася й попрямувала до Гевлока темношкіра

жінка з довгими чорними косами. Обличчя ніби й знайоме, але

на пригадування, хто вона така, пішло в Гевлока декілька

секунд. Де й поділися її пухкі щоки… набідувавшись на поверхні

планети!

— Доктореса ван Альтріхт?

— Звіть мене Судьям, — попросила чорнява біохімічка. — Усі

так мене звуть.

— Отже, Судьям, — сказав він, подаючи їй свій ручний

термінал. — Маю для вас трохи канцелярської роботи.

— Чудово, — мовила вона, беручи пристрій. Пробігла поглядом

пункти контракту — надто швидко, аби у все належно вчитатися.

Унизу нігтем підписалася, а пучки вказівного та середнього

пальців притисла до екрана. Пристрій бренькнув, і вона

повернула його власникові.

— Вітаю! — сказав Гевлок. — Відтепер ви є офіційна керівниця

команди польових досліджень КЕХ.

— Таж гірша робота мені й не снилася! — мовила Судьям, усміхаючись. — А тепер, коли я вже офіційно стала начальством, чи не скажете