Arachne - Подорожі Тобі Елліса, Arachne

Саманта:

— Ти думаєш, шолом відчиняє двері? - Саманта нахилилася, щоб краще розглянути зображення. — Це може бути пастка.

Габріель:

— Можливо, але ми не маємо іншого вибору, — втрутився Габріель. — Ми маємо спробувати.

Тобі обережно вийняв шолом із рюкзака, дбайливо тримаючи його в руках. Він відчував, як шолом випромінює дивне тепло, ніби передчуваючи щось важливе.

Тобі:

— Спробуємо, — сказав він, підходячи ближче до дверей. — Якщо шолом справді є ключем, то він має спрацювати.
 

Тобі підняв шолом і аккурятно приклав його до заглиблення у формі шолома на дверях. Спочатку нічого не сталося, але потім шолом почав світитися, і різьблені лінії на дверях засвітилися м'яким золотим світлом.

Кенджі:

- Це працює! — вигукнув Кенджі, відступаючи назад, щоб побачити всі двері.

З легким гулом, двері почали повільно розсуватися, відкриваючи прохід у темряву за нею. Група затамувала подих, спостерігаючи, як перед ними відкривається давній шлях.

Монах:

- Попереду небезпеки, - застеріг монах, - але ви знайшли ключ до їх подолання. Ідіть обережно.

Тобі озирнувся на своїх друзів. Всі вони були готові продовжити шлях, незважаючи на втому та небезпеку. Вони розуміли, що їхня подорож тільки починається.

Тобі:

- Давайте увійдемо, - сказав Тобі, тримаючи катану напоготові. — Ми прийшли так далеко, щоб дізнатися про істину. Нам доведеться ще багато побачити.

З цими словами вони зробили крок через поріг, поринаючи в таємничу напівтемряву підземного храму, готові зустріти всі випробування, які на них чекали попереду.

ВХІД У ПІДЗЕМНИЙ ХРАМ 

Група обережно увійшла до стародавнього коридору, освітленого їхніми смолоскипами. Повітря було прохолодним і пахло вогкістю. Стіни коридору були прикрашені вицвілими зображеннями та таємничими ієрогліфами, які говорили про велич минулого. Вдалині виднілися ще одні масивні двері, але шлях до них був оповитий мороком і невідомістю.

Тобі:

— Ми зробили це, — прошепотів Тобі, тримаючи катану перед собою, ніби очікуючи на появу нової небезпеки. - Ми всередині. Але що ж тепер? Як нам пройти до тих дверей?

Вони обережно просувалися вперед, кожен крок відгукнувшись луною в довгому коридорі. Погляд Тобі та його друзів був прикутий до підлоги та стін, побоюючись прихованих пасток, які могли чекати їх на шляху.

Саманта:

— Тобі, — прошепотіла Саманта, озираючись на всі боки. — Що, якщо тут є пастки? Як ми зможемо їх уникнути?

Кенджі:

— Ми маємо бути дуже обережними, — відповів Кенджі, оглядаючи стіни коридору. — Старі храми часто боронили свої скарби за допомогою складних механізмів.

Юта, один із братів Кенджі, раптово зупинився, помітивши щось на стіні. Він підніс смолоскип ближче, щоб розглянути старий напис, вирізаний у камені.

Юта:

— Зачекайте, — сказав він, звертаючи увагу на інших. - Тут щось написано. Здається, це попередження.

Юта прочитав уголос:

Юта:

- "Хоробрий увійде, а боягуз залишиться, назад шляху немає."

Усі завмерли, осмислюючи зміст напису. Ці слова додавали тривоги, але також давали зрозуміти, що вони мають продовжувати рух уперед, незважаючи на всі небезпеки.

Габріель:

— Що це може означати? — спитав Габріель, уважно вдивляючись у напис. — Це просто попередження чи щось більше?

Кенджі:

— У давнину такі написи часто були тестом для тих, хто прагнув проникнути всередину, — пояснив Кенджі. — Це може бути способом перевірки нашої рішучості.

Тобі:

- Ми не можемо відступити зараз, - твердо сказав Тобі. — Ми прийшли сюди, щоб дізнатися правду та знайти скарби. Назад шляху немає, як каже цей напис.

З рішучістю в очах, Тобі ступив уперед, тримаючи катану напоготові. За ним пішли решта, загостривши всі свої почуття, готові до будь-яких несподіванок. Вони розуміли, що тепер кожна їхня дія має значення, і що вони повинні бути готові до будь-яких випробувань, які на них чекають на шляху до наступних дверей.

Саманта:

— Будьте уважні, — попередила вона, стискаючи рюкзак із шоломом. — Ми не знаємо, що на нас чекає далі.

Їхні кроки луною розносилися кам'яним коридором, і кожен з них був готовий до того, що попереду на них чекають не тільки фізичні, а й духовні випробування, що вимагають мужності та сміливості.
 

Група обережно рухалася вперед, уважно стежачи за кожним кроком. До масивних дверей наприкінці коридору залишалося не більше метра, як раптово спрацювала пастка. Приховані механізми привели в дію дюжини давніх стріл, які зі свистом попрямували до них.

Рю:

— Лягай! - крикнув Рю, миттєво реагуючи на небезпеку.

Всі миттєво впали на підлогу, намагаючись сховатись від шквалу стріл. Звук їхнього польоту луною віддавався коридором, змушуючи серце кожного битися швидше.

Через кілька хвилин стріли припинили свій смертоносний політ, і запанувала тиша. Тобі, підвівши голову, озирнувся довкола, перевіряючи своїх друзів.

Тобі:

— Усі цілі? — спитав він, голос тремтів від адреналіну.

Решта почали підніматися з підлоги, оглядаючи себе та один одного щодо поранень.

Саманта:

— Я гаразд, — відповіла Саманта, обмацуючи рюкзак із шоломом, який дивом залишився неушкодженим.

Кенджі:

- Ми всі живі, - підтвердив Кенджі, допомагаючи піднятися своїм братам. — Але ми маємо бути ще обережнішими.

Коли вони підійшли до масивних дверей, за якими, як вони сподівалися, ховалися скарби, пролунав гулкий звук. Двері, через які вони ввійшли, раптово зачинилися за ними, закриваючи шлях назад. Група залишилася в тиші, усвідомивши, що шлях до відступу тепер закритий.