Arachne - Подорожі Тобі Елліса, Arachne

  Тобі:

— Катана, захисти її! — майже молитовно промовив він.

Катана в руці засяяла ще яскравіше і вирвалася з його хватки, наче жива. Меч стрімко метнувся вперед і вдарив нападника, який намагався схопити Саманту. Чоловік звалився на землю, поранений мечем, який повернувся в руку Тобі, як вірний друг.

Кенджі та його брати захищали Тобі, коли той залишився беззбройним на мить. Вони відбивалися з неймовірною рішучістю, і в печері лунали удари мечів та крики. Один за одним троє нападників падали під натиском їхніх запеклих атак.

Кров застигла в жилах від виду битви, але зрештою Тобі та його друзі змогли відбити атаку. Нападники, що залишилися, відступили, усвідомлюючи, що їм не перемогти цих загартованих у боях воїнів.

У печері знову запанувала тиша, тільки важке дихання бійців лунало в повітрі. Тобі, все ще тримаючи катану в руці, озирнувся, перевіряючи, чи всі його друзі гаразд.

Саманта:

- Дякую, Тобі, - прошепотіла вона, міцно обіймаючи рюкзак.

Кенджі:

- Ми впоралися, але треба бути готовими до нових атак, - сказав Кенджі, втираючи піт з чола.

Тобі кивнув, глибоко зітхнувши. Вони знали, що на цьому їхня небезпека не закінчується. Але тепер, коли вони довели свою здатність захищатися, їхня рішучість знайти скарби генерала Такахасі лише посилилася.

Після напруженої сутички в печері, Тобі, Кенджі, його брати та Саманта з Габріелем зібралися навколо ченця. Обличчя їх були сповнені рішучості, але й обережності — вони знали, що час на відпочинок у них обмежений.

Монах:

— Ми маємо діяти швидко, — почав чернець, його голос був глибоким і спокійним. — Якщо вони прийшли сюди одного разу, то можуть знову прийти. Ми повинні затримати їх якнайдовше.

Тобі:

- Як ми можемо це зробити? - спитав Тобі, все ще тримаючи катану в руці, її світло поступово згасало.

Монах:

— Ми можемо завалити вхід у печеру камінням, — запропонував чернець. — Це дасть нам час, щоб просунутися далі та підготуватися до наступних кроків.

Кенджі:

- Це гарна ідея, - кивнув Кенджі, озираючись на своїх братів. — Ми зможемо знайти підходящі камені та створити бар'єр.

Не гаючи часу, Тобі та його друзі почали збирати каміння, розкидане по печері. Монах вказував їм на найбільші та найважчі з них, які могли б ефективно перегородити шлях нападникам.

Саманта:

— Я ніколи не думала, що займатимуся цим, — сказала вона з усмішкою, піднімаючи камінь. — Але все заради безпеки.

Габріель:

- Ми робимо все, що можемо, - відповів Габріель, його обличчя було зосередженим. — Якщо це допоможе нам виграти час, значить, воно того варте.

Брат Кенджі:

— Це каміння досить велике, — сказав один із братів, підкочуючи масивний камінь до входу. — Вони зможуть затримати їх на якийсь час.

Поступово вони почали складати каміння біля входу в печеру, створюючи барикаду. Камені піднімалися все вище, закриваючи прохід і перетворюючи його на надійне укриття.

Монах:

— Це має їх затримати, — сказав чернець, обтрушуючи руки. — Тепер ми можемо зосередитись на нашому завданні.

Тобі:

- Сподіваюся, це дасть нам достатньо часу, - зітхнув Тобі, оглядаючи барикаду. — Нам треба рухатись далі і знайти шлях до підземного храму.

Вони зібралися біля входу, що тягнувся, оглядаючись на виконану роботу. Барикада була великою, і, хоча ніхто не міг сказати, наскільки довго вона протримається, вона давала їм необхідний перепочинок.
 

Кенджі:

- Ми готові до наступного кроку, - сказав він, підтягуючи ремінь катани. — Монахе, веди нас до підземного храму.

Тобі:

- Так, - додав Тобі, рішуче кивнувши. — Час не на нашому боці. Ми маємо знайти скарби генерала Такахасі та розібратися з цією загадкою.

Монах кивнув і повів їх далі вузьким проходом, що веде вглиб печери. Світло катани знову загасло, залишивши їх у напівтемряві, але вони були сповнені рішучості. Шлях до підземного храму обіцяв бути непростим, але їхня воля і впевненість у своїх силах були сильнішими, ніж будь-коли.

ШЛЯХ ЧЕРЕЗ ЛАБІРИНТ 

Світло смолоскипів виблискувало на вологих стінах, освітлюючи шлях групі, поки вони обережно пробиралися по звивистому лабіринту печер. Кожне відгалуження здавалося веде в глухий кут, і тільки чернець знав справжній шлях через цей заплутаний прохід.

  Монах:

- Ідіть за мною, - його голос був рівним, але в ньому звучала нотка невпевненості. — Лабіринт повний хибних ходів та пасток. Тільки той, хто знає шлях, може провести вас безпомилково.

Тобі:

— Сподіваюся, у нас достатньо часу, — тихо промовив Тобі, дивлячись на тіні, що грають від смолоскипів. — Я відчуваю, що переслідувачі не відстануть від нас.

Через дві години блукань лабіринтом, вони нарешті зупинилися перед масивними, прикрашеними древніми символами дверима. Масивна плита каменю висотою з людини виглядала переконливо і явно була створена, щоб захищати щось цінне.

Монах:

— Ось ми й прийшли, — сказав чернець, важко дихаючи. — Ці двері зачиняють шлях до підземного храму. Далі я не зможу вам допомогти. Я знаю тільки шлях до цих дверей.

Кенджі:

— І як ми пройдемо? — Кенджі глянув на двері, обмацуючи її поверхню. — Тут нема ні замка, ні ключа.

Тобі підійшов ближче до дверей, уважно розглядаючи різьблення та символи. Його погляд зупинився на одному з зображень — на ньому вигравірували шолом, що нагадував той, який вони отримали.

  Тобі:

- Зачекайте... - сказав Тобі, його голос пролунав задумливо. - Цей малюнок на дверях. Це шолом генерала Такахасі. Це такий самий, як той, що у нас. Можливо, це є ключ?