Абір Мукерджі - Дим і попіл, Абір Мукерджі

та ще й вояка. Медичні довідники розташовані у військовому порядку, за кольором та розміром, на полицях на одній стіні; більшу частину іншої займали світлини в рамочках, переважно групи офіцерів та якихось чоловіків — такі фото були дуже популярні за часів війни — миті незабутнього товариського духу, та й що важливіше в той час, коли смерть забирає всіх без розбору і часто раптово,— це були свідчення, на випадок якщо станеться найгірше, що ти дійсно жив і ти не лише ім’я, викарбуване на меморіалі загиблим.

У центрі кімнати стояв великий стіл з обтягнутою шкірою стільницею, на ньому лежало кілька картонних тек різних кольорів, придавлених скляним прес-пап’є, і стояв портрет у рамочці, на якому жінка з серйозним обличчям непогано вдавала з себе незадоволену королеву Вікторію, а поряд іще один — молодика у військовому однострої. Вікно за столом виходило на будинок, який, судячи з розмірів, міг бути старим палацом віце-короля. Або ж резиденцією командира військового поселення, якщо той вів розкішне життя венеційського дожа.

Двері відчинилися, й увійшов світловолосий офіцер, рум’яний, гарний, у білому халаті поверх офіцерського кітеля.

— Полковнику Маꥳре? — запитав я, відірвавшись від розглядання світлин на стіні.

— Так,— відповів він.— Чим можу допомогти?

— Моє прізвище Віндгем, я з Імперської поліції,— представився я, простягнувши руку,— а це сержант Банерджі. Боюсь, у нас погані новини щодо однієї з ваших робітниць.

Доки я розповідав йому про вбивство Рут Фернандес, він опустився за стіл і промокнув чоло хусточкою. Не сказати, щоб було дуже тепло, але від новин у нього виступив піт.

— Жахливо,— пробелькотів він, і не раз, а двічі.— Сестра Фернандес так довго у нас працювала. Здається, від початку війни. Я бачив її лишень учора,— потрусив він головою не в змозі повірити, ніби це могло змінити факт її смерті.

— Коли ви бачили її востаннє, чи не здалася вона вам схвильованою?

Маꥳр надув щоки. Узяв перо зі столу, покатав його між пальцями.

— Не думаю, але я бачив її лише якусь мить. Вам краще поговорити з сестрою Рувель — сестра Фернандес працювала під її керівництвом.

— Так і зробимо,— запевнив я.— Здається, сестра Фернандес сьогодні закінчила свою зміну раніше. Не знаєте чому?

— Знову ж таки, це питання краще переадресувати міс Рувель. І якщо чесно, не знаю, чим іще можу вам допомогти.

— Востаннє місіс Фернандес бачили, коли вона сходила з порому на причалі Рішри сьогодні рано-вранці,— сказав я.— Ми маємо підстави вважати, що вона планувала зустрітися там з чоловіком, зовнішність якого описують як «західну»,— ассамцем або непальцем, років за сорок. Ви часом не знаєте нікого, хто відповідає такому опису?

Питання його явно збентежило.

— Гадаєте, що цей чоловік убив сестру Фернандес?

Жодного бажання розповісти йому зайве я не мав.

— Можливо,— відповів я, хоча, якщо причиною були романтичні стосунки, інтуїція підказувала, що найпевніший убивця — її чоловік. Але викреслювати його з підозрюваних зарано. Нерозділене кохання — такий же мотив для вбивства, як і будь-що інше. Втім, шанси, що зраджений коханець або чоловік-рогоносець вирішили помститися, пошматувавши її обличчя таким же способом, яким познущались над імовірним наркобароном у китайському кварталі за тридцять годин до того, дуже невеликі. Хоч би якою була правда, я ні в чому не був певен, доки ми його не розпитаємо.

— На цій стадії ми просто хотіли б поговорити з цим чоловіком,— додав я.— Викреслити зі списку підозрюваних. Хтось із вашого персоналу підходить під опис?

Маꥳр відклав перо, зняв окуляри і заходився протирати лінзи тим же носовичком, яким промочував піт.

— Не думаю, що у нас працює хтось із Ассаму,— промовив він,— але звірюся з міс Рувель. Що ж до непальців, то наразі в містечку розквартирувався цілий полк гуркхів.

Під час війни мені довелося битися поруч із гуркхами. Жорсткі хлопці, нащадки непальців, які зупинили британську армію 1812 року. Перемогти їх ми не змогли, тож запросили приєднатися до нас, пообіцявши заплатити, якщо вони служитимуть у лавах британської армії. Гуркхи — одні з найжорстокіших солдатів у світі, вони з презирством ставляться до смерті, героїчної або дурної, залежно від того, з якої точки зору на неї дивитись. Вони билися в самому пеклі найкривавіших битв Великої війни[14], і як британський офіцер я почувався дуже вдячним за те, що вони на нашому боці.

Маꥳр нетерпляче поглянув на годинник.

— Щось іще, джентльмени? У мене сьогодні зустріч у Калькутті. Скоро мушу їхати, якщо не хочу спізнитися.

Він зібрався підводитись.

— Є дещо, з чим ви могли б нам допомогти, сер,— втрутився Не Здавайся.— Чи не могли б ви дати нам копію службових записів сестри Фернандес?

Маꥳр так і витріщився на нього.

— Рутинна процедура,— продовжив сержант.— Ми хочемо скласти якомога детальніший портрет жертви.

— Мушу узгодити це з моїм начальством,— відповів Маꥳр.— Як правило, ми не передаємо військових документів цивільним. До речі, хіба цю справу не мусить розслідувати військова поліція? Зрештою, вона ж працювала в армії, у військовому закладі.

— Вона була цивільною,— не погодився я,— і вбито її не на території військового містечка, а на іншому березі річки. Це вже справа поліції. Я так розумію, що не мушу нагадувати вам, що це опитування стосовно вбивства одного з ваших працівників. Ми були б дуже вдячні за вашу співпрацю та можливість переглянути службові записи сестри Фернандес.

Полковник завагався.

— Як я вже сказав, мушу спитати у начальства, але подивлюсь, що можу зробити. Тим часом пропоную вам повідомити новини міс Рувель.

На цих словах він підвівся й попрямував до дверей, відчинив їх і гукнув:

— Міс Рувель, чи не могли б ви підійти, будь ласка?

— Матильдо,— сказав він, коли жінка увійшла,— ці джентльмени принесли нам жахливі новини. Будь ласка, сідайте.

Не Здавайся підхопився зі свого стільця й запропонував його сестрі Рувель. Вона сіла, занадто збентежена, щоб ставити питання.

— Сестро Рувель,— почав я.— Боюся, вашу колегу, Рут Фернандес, знайшли мертвою сьогодні вранці неподалік від її оселі.

Дівчина затиснула рота рукою.

— На неї напав невідомий або невідомі незабаром після того, як вона полишила місце роботи і переправилася через річку до Рішри.

Рувель похитала головою.

— Cest pas possible[15]. Я бачила її лише кілька годин тому.

Маꥳр поклав руку їй на плече, заспокоюючи, від чого дівчина мало не заклякла.

— Ну ж бо, Матильдо.