Мiла Морес - Магія призначення, Мiла Морес

Розділ 7

Аліти на робочому місці не виявилося. Всі відповідальні справи вона доручила іншій співробітниці, так що мені залишилося просто сидіти, розглядаючи букетик. У голові все крутиться думка, що квіти повинні сказати мені щось особливе. Тільки що? Дивлюся на них з мрійливою усмішкою, обмірковую всю розмову в кабінеті. Я маю скласти план, як повернути своїй сім'ї цей поверх, а сама загрузла в рожево-лілових хмарках, ще й метеликів наловила повний живіт. Про що я тільки думаю? Вже мрію про чоловіка, якого маю ненавидіти, з яким у мене не може бути нічого з кількох причин. І головна – він не блондин із блакитними очима.

Як же це безглуздо!

За годину тихими кроками підійшла до кабінету Калеана, двері відразу відчинилися, і він вийшов назустріч. Ще раз продемонстрував гострий слух. Чи все-таки нюх? Сподіваюся, йому подобаються мої парфуми.

Про що я думаю?

- Еніро, дякую, що зайшла, проходь, сідай, - він уже говорить зі мною на «ти», стало приємно.

- А де мама? - на моє запитання у відповідь здивувався.

- Мабуть, пішла у своїх справах. Вона попросила звільнити тебе від роботи на кілька днів через майбутні заручини. Я саме про це хотів з тобою поговорити.

Я нерішуче посміхнулася, вийшло сумно та ненатурально. Та що тут казати? Вже все вирішено.

- Не знаю, чи маю я тобі це говорити, але я подарував твоїй мамі фіолетову карту для проходу в наш клуб. Як я зрозумів, вона хоче знайти свою пару.

- Це що ваш паб?

- Так, ти хіба не зрозуміла?

- Навіть не подумала ... Ну якщо так, у вас там безперечно є недоліки. Наприклад, дівчатам по залі ходити не можна без супроводу, - говорю з образою, додаю робленого роздратування.

- Це я знаю, вибач ще раз. Давай обговоримо…

- Калеан! Калеан! Я знайшла його! – з істеричним криком у кабінеті з'явилася розпатлана Аліта. - Цього разу точно!

Чоловік підвівся, підійшов до сестри зі склянкою води, що виникла в його руці. Аліта жадібно випила все до дна. Її груди коливаються від хвилювання, руки тремтять, очі бігають у різні боки, туш розмазалася. Калеан зробив ще крок уперед і з надзвичайною ніжністю притиснув її до своїх грудей. Обличчя дівчини лягло на чоловіче плече, і водночас з її очей потоком ринули сльози.

- Це правда він, Калеане! Я впевнена, – останнє Аліта прошепотіла. Калеан провів рукою по її волоссю, ніби гладить дитину.

Я стою без рухів у тому ж кабінеті, спостерігаю за тим, що відбувається, боюся дихати, щоб нікого не злякати.

- Як далеко ви зайшли, Аліто? - Її брат питає м'яко, продовжуючи заспокійливі погладжування.

- Як завжди, - вона відповіла роздратовано, - ти досі думаєш, що я незаймана?

- Не смій казати мені, що це не так, – тон Калеана став суворим.

Аліта відірвала голову від чоловічого плеча, зробила крок назад, махнула рукою – на ній помінявся одяг. Зім’ята сукня з розстебнутими гудзиками випарувалася, на її місці ідеально випрасуваний костюм. Навіть туш з-під очей зникла, обличчя очистилося, очі акуратно підведені. Вона ніби й не плакала.

- Та годі вже, ми це обговорювали тисячу разів! Мені сімдесят п'ять, а не п'ятнадцять!

- Аліто! - Грізний тон авторитарного батька, але дівчина не здригнулася.

- Ти ж сам не ходиш у незайманих!

- Я – чоловік!

При цій розмові зазнала незручність тільки я. Обличчя вже горить, губи розтяглися по горизонталі. І лише зараз присутні помітили, що вони не одні. А далі їхня розмова перейшла в пантоміму. Я зрозуміла, що вони спілкуються подумки.

- Ені, скажи йому, що в нас теж є бажання! - мабуть, аргументи не спрацювали, Аліта шукає в мені підтримку. - Ось ви з Девором спите разом, хоча ще не одружені! Скажи йому!

Я поперхнулась своєю слиною, приголомшено переводжу очі на Калеана. На його обличчі застигло запитання. Він справді чекає, що я відповім? Хіба я маю інформувати всіх про свої особисті справи? Але судячи з двох пар очей, спрямованих на мене, сказати щось доведеться. Я знайшла в собі сили лише для жестів, тому заперечливо похитала головою.

- Ось бачиш, Аліто! Не всі дівчата дозволяють собі… – він зупинився, не знаючи, як делікатно продовжити.

- Їй тридцять, Калеан! А мені сімдесят п'ять! Та я вже стара, щоб бути незайманою! Припини вже чіплятися до цього! Скажи краще, коли ти збираєшся його перевірити?

- Як ти визначила, що він твій? – Нотрил перейшов на спокійний тон, хоч це коштувало йому зусиль.

- Він дуже гарний, - Аліта прикрила очі, уявляючи собі образ того, про кого йдеться.

- Це не показник! Що ще? Сили оновились? Ти щось нове вмієш?

- Поки що ні, але він каже, що я його призначена.

- Аліто, це вже двадцять п'ятий такий! Коли ти перестанеш бути такою наївною? Вони кажуть тобі те, що ти хочеш почути, щоби затягти тебе в ліжко! - Калеан говорить з досадою.

- Ні! І було їх двадцять вісім… Але це точно мій!

Двері відчинилися, цього разу ніхто не стукав. До кабінету влетів Елім у напіврозстебнутій сорочці, з скуйовдженим волоссям, ремінь штанів ледь не бовтається.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍