Мiла Морес - Магія призначення, Мiла Морес

- Калеане, я знайшов її! - Елім сказав це напівголосно, продовжуючи заспокоювати своє дихання, яке, мабуть, збилося через біг. Або таки він був зайнятий чимось іншим... Мабуть, так і є, штани розстебнуті недарма.

- Якого біса тут відбувається?! - Калеан вигукнув різко, а потім схаменувся: - Не кажи, що це місіс Мондал!

Я зніяковіло посміхнулася, так само насупивши брови, як і всі присутні.

- Ні, я розпрощався з нею півгодини тому, - Елім каже це з подивом в очах. - З нею я познайомився вчора. Шикарна дівчина, вже хочу на ній одружитися, - останнє додав мрійливо, з грайливою усмішкою.

- Це не може бути збігом. Тут щось не так, - після хвилини роздумів старший виніс вердикт, при цьому його погляд переключився на мене. Він дивиться з підозрою, грає м'язами на обличчі, ніби злиться.

- Я тут ні до чого, - утискаюсь у куток, у якому весь цей час стою, переконую присутніх, що не маю відношення до їхніх сімейних справ.

- Чорт! - Калеан зло вилаявся, відвернувся до стіни, обидві його долоні лягли на обличчя. - У кого з'явилися нові сили?

- Вибачте, мені піти? – нерішуче запитую, дивлячись на Калеана.

- Залишся, Еніро. Еліме, що в тебе?

- Поки нічого, збігаються перші кілька пунктів із нашого списку, окрім нових сил. Вони можуть проявитися протягом доби після першого дотику.

- Аліто?

- Все так само.

- П'ять пунктів збігаються у всіх одночасно. Як таке може бути? Кірам щось казав?

Аліта та Елім заперечливо похитали головою, ніби в думках щось додали. Тиша зависла на кілька хвилин. Вони продовжили обговорення так, щоб я не чула. Навіщо тоді сказали лишитися? Почуваюся зайвою, хоча цікавість тішу знатно.

Я таки вирішила вийти з кабінету, щоб нікого не бентежити. Розумію, що спілкування за допомогою магії варте кожному з них зусиль. Нехай розмовляють нормально, не витрачаючи таких цінних сил. Іду вперед, з кожним кроком все рішучіше. Я вже збоку від виходу, мабуть, ніхто не помітив пересування. От і добре, краще залишатися непоміченою, і так надто багато чому я стала свідком, незручно.

- А-а-ай! – це я кричу від несподіванки, бо страшенно вдарилася ногою об щось кам'яне. - Та що ж таке! Хто це тут поставив?

Розкриваю ширше очі, борючись із роздратуванням, але нічого перед собою не бачу. Дивлюся на підлогу попереду себе, заглядаю назад через плече, вивчаю очима рівне покриття. Мені що, привиділося?

- Що трапилося, Еніро? - Мене запитує Калеан. Нотрили дивляться на мене з усією увагою.

- Ти не побачила вазон? - Елім посміюється, стоячи вже в заправленій та застебнутій сорочці.

- Який вазон? – дивлюся на те саме місце, в яке я щойно уткнулася, мало не впавши. Машу рукою попереду себе, відчуваю дотики там, де нічого не бачу. - Що це таке?

Відскакую від лякаючого порожнього місця. По моїй шкірі розтікається страх, серце б'ється, як ніколи раніше. В'їдливі мурашки вже покривають шкіру.

- Еніро, все гаразд, заспокойся, - Калеан підійшов до мене, торкається плеча, злегка погладжує. Я дивлюсь в одну точку на порожній стіні.

- Там нічого нема. Чому я спіткнулася? І щось у повітрі мене торкнулося. Це у вас такі жарти?

- Еніро, там стоїть великий вазон із рослиною на кшталт пальми. Ти його не бачиш? – Калеан схиляється до мого обличчя, тримає за плечі, каже акуратно, підбирає слова.

- Там нічого немає і ніколи не було. Ви мене розігруєте? Це якийсь чарівний фокус, так? – від моєї здогадки полегшало, страх відпустив, я навіть усміхнулася. - Начебто покаталася на атракціоні, смішно. Не впевнена, що для серця корисні такі розіграші.

Нотрили втрьох дивляться на мене із серйозними обличчями.

- Цю рослину я купив учора. До цього її тут не було, все правильно. Мені подобаються живі рослини, тому я додав його до кабінету. Ми втрьох бачимо його, а ти ні. Запитання: чому?

Припускаю, що від мене чекають відповідь. Я повинна залатати пролом, що утворився, тільки я не розумію, яку він купив рослину, якщо біля виходу з кабінету порожньо? Так, я вдарилася об щось ногою, відчула руками якісь гілки, але там нічого немає!

- Еліме, повернися до своєї, перевір інші пункти. Залишайся з нею, доки не з'ясуєш усе до кінця. Кірам буде у вежі за головного. Аліто, ти зі мною. Веди до свого потенційного. Я його перевірю.

Калеан зупинив погляд на мені.

- Еліме, і перевір, будь ласка, що не так з цією рослиною. Не зрозумію, вона така гарна актриса, чи квітка магічна.

- Калеане, - невпевнено вимовляю слова, дивлячись у його потемнілі очі.

- Якщо ти затіяла якусь гру проти моєї родини, ти за це поплатишся, - такого жорсткого голосу від нього я ще не чула.

- Я тут ні при чому, Калеане. Я навіть не знаю, як це робиться, і що взагалі відбувається, – жалібно намагаюся виправдатися.

- У тебе є той, хто допоміг би тобі у всьому, - на обличчі старшого Нотрила затанцювали жовна. – Ти прийшла сюди, стріляла очима, посміхалася мені, загравала, задобрювала своїм пирогом… Ти легко обвела мене, я повівся, як дурень. Не зрозумію одного, навіщо ти вдаєш, що вазону з рослиною тут немає?