Інна Земець - Чужий і найрідніший, Інна Земець

- Ні, Тарас у гості проситься!

Таки цікаво. Напередодні від’їзду з ним спілкувалася, казав що за Мілкою скучив, та графік напружений, аж на два дні звільнити час складно. Вирішив, іншим разом сестру навідати.

- То як, заслуговую я на вдячність від невдячної подруги?

- Не знаю, Мілка, бо поки весь твій план видається мені суцільною проблемою, яку потім мені самтоужки вирішувати.

Подруга тягне мене за руку в будинок, на диван вумощує і поруч сідає:

- Лесик, тільки чесно. Тарас для тебе важливий?

От зараза допитлива. Розумію, багато вільного часу, сумно, та чого ж ти до мене причепилася?! Та відповім.

- Так, важливий, Але я не…

- Тут і  спинимось. Відчуваю, і ти для нього важливіша за подругу. І так занадто довго все це тягнеться. Час змін настає!

- Аби на краще…

- Тільки так! Сама дивись, не встигла йому суперника вигадати – враз «за мною скучив», - малює "лапки" в повітрі подруга. - І додому разом вертатиметесь, може скресне та крига.

Криголам «Мілка» сяяв неспинно. Щоб з цієї ситуації далі не вийшло, одне вже добре – подруга не сумує і замість туги і переживань спритним ляльководом себе відчуває. І якщо вже зовсім відверто, її ентузіазм і мене неабияк підбадьорює, бо точно знаю – ще позавчора Тарас за сестрою не так вже й сумував.