Федеріко Андахазі - Конкістадор

бік одного з кораблів, він прокричав нерозбірливе для мене слово. Цю команду переказували з каное в каное, допоки, зрештою, останній човен не наблизився до нас. Невисокий чоловічок, що мав трохи інакший за решту вигляд, перескочив на борт головного каное й став поруч з командиром. Касик канібів щось промовив, і, на мій подив, маленький чоловічок, поглянувши на мене, переклав його слова моєю мовою: «Вітаю тебе від імені богів удачі, і хай оберігають вони тебе від Уракана, бога вітрів та бур». Таким було офіційне вітання, у якому, безсумнівно, крилася загроза: позаяк я назвав страшне ім’я Уїцилопочтлі, вождь, у свою чергу, застеріг мене, що має свого заступника — бога Уракана.

Без жодних натяків на прихильне ставлення, так і не віддавши наказу своїм людям, щоб опустили луки, касик канібів запропонував нам зійти на берег, щоб провести переговори. Ми підкорилися. Командир, перекладач та ще двоє ад’ютантів влаштувалися на укривалі, а нам показали місце на піску, щоб беззастережно показати, хто тут за головного. Тим часом воїни висаджувалися на піщану мілину без жодного опору, адже за сигуайцями й слід прохолов. Я не йняв віри власним очам — за канібами слідом на суходіл висаджували десятки тварин, якщо лишень їх можна було так назвати: за розмірами та статурою вони скидалися на собак, однак на собачих тілах були людські голови! Ці тварини снували берегом, винюхуючи щось не псячими, а достоту людськими носами. Вони не гарчали, їхнє мовлення радше скидалося на бурмотіння. Дивакуваті створіння гризлися між собою, б’ючись за їстівні рештки, які повикидали сигуайці, тікаючи поспіхом. Людські обличчя спотворювались у звірячому вищирі. До того ж тварини промовляли щось схоже на слова. Гадки не маю, навіщо каніби використовували їх, та незважаючи на дрібний розмір, ці тварюки наганяли на моїх людей чималого страху.

Якщо до того, як з’явилися каніби, мене турбувала відсутність мого головного помічника Маоні, то тепер я бентежився, що він ось-ось з’явиться, гадки не маючи про зміну обставин, і за це він, можливо, накладе головою. Тому я вирішив застерегти касика про імовірне повернення Маоні, щоб його не сплутали із сигуаєм. Почувши мої пояснення, касик відповів, що я можу не перейматися і на знак свого доброго ставлення він накаже знайти Маоні й привести його до мене. І враз поцікавився метою нашої зупинки на цих островах. Пам’ятаючи про те, що каніби давно намагаються встановити свою владу над усім архіпелагом, я сказав, що ми прибули, щоб укласти торговельну угоду. Тлумач переклав мої слова, та, на мій подив, касик надовго зайшовся голосним реготом. Він переповів мої слова ад’ютантам, і тоді розреготалися всі гуртом. На звук позбігалися пси з людськими головами, обличчя були байдужі, але вони радісно махали хвостами й плигали навколо касика. Я не міг збагнути причини таких веселощів: чи то каніби неправильно мене зрозуміли, чи то вони так раділи, чи, навпаки, виказували невдоволення. Радше за все нічого доброго така реакція не провіщала. Врешті, досі посміюючись, вождь сказав щось перекладачеві, погладжуючи собі черево. Доказавши, він угамував регіт, щоб перекладач передав його слова. «Те ж саме ми казали цибонеям, макоришам та сигуаям. „Ми прийшли з миром, щоб укласти добрі угоди“. І з декотрими ми зав’язали надзвичайно апетитні стосунки», — казав вождь, продовжуючи гладити собі черево й трусячи намистом з людських зубів та кісток. Раптом усмішка зникла з його обличчя, й він вів далі, вже похмуро вишкірившись: «Найперше, що каже полководець, перед тим як напасти: ми прийшли, щоб торгувати». Він ураз наказав своїм людям, і вони знерухомили моїх людей, позв’язувавши кожному руки та ноги. Пси з людськими мордами люто шкірились у їхній бік. Я сказав касикові, щоб той негайно звільнив мою команду, і тоді зв’язали й мене теж. Я тут-таки застеріг вождя, що якщо експедиція, яку послав мій тлатоані, не повернеться у Теночтитлан протягом кількох наступних днів, йому та його людям доведеться відповідати за наслідки. І дав зрозуміти, що цей випадок може спричинитися до війни. А якщо вождь, навпаки, прийме нашу дружбу, то мій тлатоані, можливо, стане його найбільшим союзником у боротьбі з рештою остров’ян. Помовчавши, вождь відповів, що має поміркувати. А доти мої люди перебуватимуть під його опікою — таким було його дипломатичне формулювання. Хоча насправді це означало, що допоки він вирішить, моя команда перебуватиме у нього в полоні. Двоє псів-людей метушилися навколо мене, повсякчас обнюхуючи своїми людськими носами.

За кілька годин каніби отаборилися й запросили мене відпочити в одній з хатинок, які називають боїо. Від Маоні досі не було жодної звістки. Мимохіть я провалився у глибокий сон.

Мавпа 11

Прокинувся я водномить, через різкий поштовх. Розплющивши очі, зауважив, що мене трусить за плечі страшнючий каніб, розмальований ніби для битви. Я не відразу збагнув, що саме цей чоловік був мені за перекладача, обличчя було майже невпізнанним під смугами червоної та білої фарби, які надавали йому лютого вигляду. Прислужившись нагодою, я спитав перекладача, звідки він знає науатль. Але замість відповісти він наказав мені збирати речі: касик прийняв рішення й бажає мені його повідомити. Для мене було загадкою, чому цей чоловік, маючи прикметну мешикську зовнішність, мешкає серед чужих йому остров’ян, з якими імперія не має жодних відносин. Утім, по-справжньому мене турбували лише два інших питання: чи повернувся Маоні і яке рішення ухвалив касик, у чиїх руках зараз були життя всіх нас. Але перекладач більше не розмовляв до мене, лише відвів мене до командувача.

Стояла непроглядна темрява. Касик так само сидів на укривалі, наче для нього не існувало часу. Він мав спокійний вигляд, крива осмішка, з якою він допіру розмовляв зі мною, зійшла з його обличчя. Командир канібів запалив сухий листок койби й запропонував мені викурити його разом. Цей обряд гостинності подарував мені добрі сподівання. Вдихаючи густий дим від листка, що тлів, я спитав про свого помічника, Маоні. Касик обмінявся кількома словами з офіцером, але мені нічого не сказав. Натомість спитав, чи я добре спав. Те, що він таким чином повів розмову, збентежило мене, але я розумів, що наполягати не варто. Тоді я заговорив про долю решти команди, й касик махнув рукою вбік. Я втішився, переконавшись, що з них познімали мотузки й вони сиділи навколо вогнища у гурті з воїнами-канібами, палили, обмінюючись жестами та звуками — то була для них єдина можливість розмовляти. Здавалось, мої люди ніби заслужили довіру й людей-псів теж: вони весело бавилися з незугарними створіннями, як