Джеймс Хедлі Чейз - Реквієм блондинкам

ділі нічого не тямлю, — буркнув він, — але гадаю, що швидко опаную й цією справою.

Я розповів йому про Реґа Фіппса.

— Він молодий, однак тямовитий. Залиште його на роботі і ви не пошкодуєте про це, — порадив я йому.

— Нехай залишається, — відповів Вулф. — Але як же вчинити з жінкою?

— Когось вам знайду на її місце, — пообіцяв я. — Обговоримо це завтра.

— Вам вдалося вже щось розкопати? — вимогливо спитав він.

Я про це не надто хотів говорити.

— Працюю, — поквапно сказав я і повісив слухавку.

Я саме телефонував у редакцію «Кренвільського вісника», коли повернулася Мерієн. Вона принесла миску з колотим льодом та якісь інтригуючі штучки.

Я підморгнув їй, чекаючи, поки до телефону підійде Фіппс.

— Все в порядку, — сказав я. — Вулф купив газету, і ви в ній залишаєтеся. Завтра вранці ми з ним до вас зайдемо.

Він не йняв цьому віри, та коли я запевнив його, що не шуткую, то схвилювався не на жарт. Я порадив йому заспокоїтися і повісив слухавку.

— Вам не слід було вставати, — суворо сказала Мерієн.

Я знову влігся на ліжко.

— Це останні розпорядження перед тим, як сконати, — промовив я слабким голосом.

Вона зробила мішечок із шматка фланелі, напхала його льодом і приклала до мого лоба. Божественне відчуття!

— Хіба ж так не краще? — запитала вона, сідаючи на ліжко поруч зі мною.

Я узяв її руку в свою.

— Чудово! Я навіть не проти отримувати таку ґулю щодня, якщо в мене буде така лагідна доглядальниця.

Вона забрала руку і спробувала набути суворого вигляду.

— Ви зовсім не такий поганий, яким хочете здаватися, — сказала вона, відсуваючись від мене. — Невдовзі ви ще, чого доброго, почнете до мене чіплятися!

— Дайте-но мені лише кілька годин — і самі здивуєтеся, що я зможу зробити, — пожартував я, а потім додав: — То як там ваша нижня білизна?

Вона спробувала нахмуритись, однак натомість посміхнулася.

— Я вже потрохи впадаю у відчай, — зізналася вона. — Якщо невдовзі не трапиться прорив, то я змушена буду голодувати. Кренвіль геть не годиться для мого товару!

Я глибокодумно поглянув на неї. Їй було далеко і до Бетті Ґреббл, і до Рити Гейворт, чи то до Джинджер Роджерс, але загалом вона була таки непогана. І я подумав, що вона сподобається Реґу Фіппсу.

— Чи вмієте ви друкувати на машинці і чи знайомі з основами стенографії? — запитав я.

Вона спантеличено підтвердила.

— У «Кренвільському вісникові» є вакансія. Якщо хочете трохи відпочити від торгівлі, то можете її отримати.

— Ви справді так гадаєте? — із запалом спитала вона.

— Так — якщо ви цього бажаєте.

— А там платитимуть регулярно? Я вже втомилася гадати, коли поїм наступного разу.

Я уважно глянув на неї.

— Невже все аж так погано?

Вона поміняла лід в мішечку.

— Аж так, — серйозно відповіла.

— Ну, тоді вас прийнято. Відішліть зразки білизни назад і передайте своєму босові, нехай продає їх сам, — сказав я, поплескавши її по руці. — Сходіть завтра у «Вісник» і скажіть Реґу Фіппсу — а це новий редактор — що ви його нова секретарка. І можете додати, що це я вас прислав.

Вона із сумнівом поглянула на мене.

— А ви впевнені, що він погодиться? Можливо, я йому не сподобаюся.

— Фіппсові? — засміявся я. — Ви би бачили, хто в нього працює зараз! Та він буде від вас у захваті!

— Не можу висловити, яка я вам вдячна... — почала дівчина, але я її зупинив.

— Ця робота не така вже й проста, — зауважив я. — Може, вона ще вам і не сподобається. А можливо, нам доведеться згорнути всі справи, щойно розпочавши. Однак якщо хочете спробувати — ось ваш шанс.

— Я ним скористаюся, — запевнила вона.

— Тоді вирішено.

Дівчина поглянула на годинник.

— Не подумайте, що я невдячна, однак мушу полишити вас, бо пообіцяла Тедові Еслінгеру повечеряти разом, тож мені слід переодягтися.

— Еслінгеру? — я звів брови. — А він часу не марнує, чи не так? Адже ви лише вчора познайомились!

Вона зашарілася.

— Ну, ви знаєте, як це буває! Мені нічого було робити, а тут саме він зателефонував...

— Та я жартую, — поквапом сказав я, не бажаючи бентежити її далі. — Він хороший хлопчина. Сподіваюсь, ви добре проведете час.

— Але не робіть більше нічого відчайдушного. З такою головою, як у вас зараз, легко можете догратися до струсу.

І вона пройшла до дверей.

— Вам нічого більше не треба?

— Ні, — сказав я і додав: — Якщо Еслінгер з’явиться до того, як ви встигнете переодягнутися, направте його до мене. Я складу йому компанію, поки ви не будете готові.

Вона кивнула, висловила надію, що мені стане краще до ранку і ще раз подякувала за роботу.

Коли пішла, я запалив сигарету і почав думати про неї. Вона була хороша дівчина, і я радий був їй допомогти. Від неї мої думки переключились на Одрі Шерідан. Вона стала для мене сюрпризом. Я не очікував зустріти незалежну й розумну красуню в такому болоті, як Кренвіль. Цікаво, звідки в неї гроші? Я чув, що її детективне агентство геть провальне, а вся обстановка її контори та квартири свідчила про протилежне: що гроші в неї таки водилися. Можливо, гроші їй залишив батько; певно, так воно й було.

Те, як вона дала відсіч Старкі, свідчило, що клепки в неї в голові є. А це те, що мені подобається в жінках. До того ж, вона красуня. Я майже пошкодував, що працюю у ворожому таборі. Гадаю, було би справжнім задоволенням працювати з нею разом. Я подумав, як би зреагував полковник Форсберг, якби я запропонував найняти її як детектива Міжнародного бюро розслідувань. З ним би, певно, стався напад.

Я саме розмірковував над тим, як поквитатися зі Старкі, коли в двері мого номера просунув голову Тед Еслінгер.

— Заходьте! — запросив я його, сідаючи на ліжку й майстерно підтримуючи мішечок з льодом на чолі.

— Господи! — вигукнув він, витріщившись на мене. — Ну й вигляд у вас!

— Прошу, сідайте! — знову припросив я його, вказуючи на стілець поруч із ліжком. — Не зважайте