Ісабель Альєнде - Оповідки Еви Луни, Ісабель Альєнде

із цівкою крові, як і належить. Мені вже не було тоскно. Тоді я зрозумів, що часом смерть сильніша за любов. Потім подався на полювання, щоб не повертатися до свого поселення з порожніми руками.

Естер Лусеро

Коли до нього на саморобних ношах принесли Естер Лусеро, та стікала кров’ю, наче бик, а в її темних очах стояв жах. Уздрівши її, лікар Анхель Санчес втратив свій знаменитий спокій духу, втім, воно й не дивно, адже він закохався в Естер Лусеро того дня, коли вперше побачив ще дівчинкою. Тоді вона ще бавилася ляльками, а він, навпаки, повернувся, постарілий на тисячу років з останнього героїчного походу. Він з’явився в селищі на чолі колони, сидячи на даху фургона із затиснутою між колінами гвинтівкою, кількамісячною бородою та кулею, яка назавжди залишилась у нього в литці, й почувався таким щасливим, як ніколи ні до, ні після тієї днини. В◦юрбі, що вітала визволителів, завважив дівчинку, яка вимахувала червоним паперовим прапорцем. Йому вже виповнилося тридцять років, а їй було близько дванадцяти, однак у міцних алебастрових кістках і проникливому погляді малої Анхель Санчес розпізнав уроду, яка потайки зароджувалася в ній. Він глядів на неї певний, нібито дівчинка привиділася йому через випари, що йшли від тутешніх боліт, і радість перемоги, а оскільки того вечора не зміг розрадитися в обіймах чергової випадкової подружки, Анхель Санчес збагнув, що мусить розшукати це створіння або принаймні упевнитися, що то була примара. Наступного дня, коли вуличні святкування скінчилися й постала задача привести світ до ладу й поприбирати сміття диктатури, Санчес вирішив обійти селище. Спершу хотів був навідатися до шкіл, проте взнав, що ті закриті з часу останнього бою, тож йому довелося стукати в двері кожної оселі. Після кількох днів терплячого блукання, коли він уже вважав дівчинку плодом уяви свого зболеного серця, Санчес додибав до невеличкого, пофарбованого в синій колір й подзьобаного кулями будиночка, єдине вікно якого виходило на вулицю, не захищене нічим, крім квітчастої фіранки. Гукнув раз, тоді вдруге, а що ніхто не озвався, вирішив зайти. Інтер’єр складався з однієї бідно вмебльованої, прохолодної й тінистої кімнати. Санчес перетнув кімнату, прочинив двері й опинився на великому заставленому різним мотлохом подвір’ї з підвішеним під манговим деревом гамаком, дерев’яними ночвами для прання, курником у глибині й силою-силенною бляшанок і глиняних горщиків, у яких росли різне зілля, овочі й квіти. Там він нарешті побачив ту, кого вже й сам уважав власною вигадкою. Естер Лусеро — боса, в простому полотняному платтячку, із зібраним на потилиці й перев’язаним поворозкою від черевика волоссям — допомагала своїй бабці вішати на осонні білизну. Вздрівши його, обидві несамохіть позадкували, бо навчилися не довіряти людям у чоботах.

— Не бійтеся, я товариш, — відрекомендувався він, затиснувши в руці засмальцьований берет.

З того дня Анхель Санчес обмежився тим, що жадав Естер Лусеро мовчки, соромлячись своєї ганебної любові до неповнолітньої. Через неї він відмовився їхати до столиці, коли розподілялися трофеї влади, й побажав очолити єдину в цій глушині лікарню. Він не сподівався поширити цю любов далі власної уяви. Жив маленькими радощами: спостерігав, як вона йде до школи; доглядав її, коли дівчинка підхопила кір; давав їй вітаміни впродовж років, коли молока, яєць і м’яса вистачало тільки для найменших дітей, а решта мусила вдовольнятися бананами й кукурудзою; приходив до неї на подвір’я й, умостившись на стільці, під пильним поглядом бабці пояснював дівчинці таблицю множення. Зрештою за браком більш підходящого визначення Естер Лусеро почала називати його дядечком, а стара звикла сприймати його присутність як ще одну незбагненну загадку революції.

— Чого◦б це освічена людина, лікар, директор лікарні й національний герой слухав теревені бабці й мовчання онуки? — чудувалися кумасі.

У наступні роки дівчинка розквітла, як трапляється майже завжди, але Анхель Санчес уважав, що у її випадку це таке собі диво й лише він помічає вроду, що доспіває під безневинними одяганками, які на машинці шила їй бабця. Не сумнівався, що поява дівчини має збуджувати почуття всіх, хто її бачить, як це було з ним, й дуже дивувався, що навколо Естер Лусеро не в’ється юрба залицяльників. Його змагали вбивчі почуття: властиві всім чоловікам ревнощі, постійна туга — наслідок розпачу — й пекельний жар, що спалював його в години післяобіднього відпочинку, коли він уявляв голу й спітнілу дівчину, яка непристойними жестами кликала його до себе з мороку кімнати. Ніхто так і не взнав про його душевні муки. Самоконтроль зробився невід’ємною рисою його вдачі, й зрештою він зажив слави доброї людини. Матері сімейств кінець-кінцем втомилися шукати йому наречену й зійшлися на думці, що лікар усе◦ж трохи дивакуватий.

— Він не схожий на гомика, — виснували вони, — це, либонь, малярія чи куля в паху відбили йому назавжди потяг до жінок.

Анхель Санчес проклинав матір, яка спородила його на світ на двадцять років раніше, ніж треба, й власну долю, що позначила його тіло та душу стількома рубцями. Він прагнув, аби через якусь примху природи порушилася досконалість і потьмарилося світло Естер Лусеро, щоб ніхто не здогадався, що вона найчарівніша жінка в цьому й будь-якому іншому світі. Ось чому того злощасного четверга, коли її принесли на ношах до нього в лікарню, а бабця дріботіла попереду й юрба цікавих сунула позаду, в лікаря вихопився утробний крик. Відкинувши простирадло й побачивши жахливу наскрізну рану, він подумав, що це його бажання, щоб Естер ніколи не належала іншому мужчині, спричинилося до трагедії.

— Вона видерлася на мангове дерево на подвір’ї, заточилася й упала, настромившись на кілок, до якого ми зазвичай прив’язуємо гуся, — пояснила бабця.

— Бідолашна була проштрикнута, мов кажан. Ох, і намучилися ми, поки зняли її з того кілка, — додав сусід, який допомагав нести поранену.

Естер Лусеро заплющила очі й тихенько застогнала.

Від цієї миті Анхель Санчес розпочав особистий двобій зі смертю. Він робив усе можливе, щоб урятувати дівчину. Прооперував її, робив уколи, переливав у неї свою кров, давав антибіотики, однак через два дні стало зрозуміло, що життя витікає з рани нестримним потічком. Сидячи біля помираючої, знесилений через напругу й жаль, він похилив голову в ногах ліжка й кілька хвилин спав, наче немовля. Поки йому снилися гігантські мухи, вона блукала кошмарними снами агонії, й зрештою вони зустрілися на нічиїй землі, і вві сні Естер учепилася в його руку й благала, щоб він не скорився смерті й не кинув її. Анхель Санчес зненацька прокинувся: його розбудив виразний спомин про Чорного Ріваса й неймовірне