Теодор Драйзер - Титан, Теодор Драйзер

хоче об’єднати всі три старі компанії. Засновується нова компанія «Чиказька об’єднана газова та паливна». У законодавчі збори вже надійшла заява про реєстрацію, а в кредитній спілці «Дуґлас» директори радяться мало не щодня. Мені про це розпатякав Дьюнівей, а він дізнався про це від своїх приятелів.

Френк за своєю старою звичкою розмірено постукував кінчиками пальців один об інший.

— Кредитна та позикова спілка «Дуґлас», кажете? Головує там пан Сімс. Ну, він недостатньо хитрий, аби вигадати таку штукенцію. А хто ж засновники?

Генерал простягнув йому записку з чотирма іменами. Жоден із цих людей не мав ні найменшого стосунку до правлінь старих компаній.

— Всі — підставні особи, — коротко сказав Ковпервуд і, помовчавши, додав: — Але ж я, здається, знаю, хто там орудує. Але ви не турбуйтеся, генерале, хай об’єднуються, нічого вони з нами вдіяти не можуть. Рано чи пізно їм усе одно доведеться або продати нам свої акції, або купити наші.

Проте він був дуже роздратований, що Шрайхарт зумів переконати газові компанії об’єднатися. Він сам якраз збирався підіслати до них Едісона з аналогічною пропозицією. Мабуть, Шрайхарт почав діяти відразу ж після розмови з ним. Френк негайно вирушив у «Лейк-сіті ­Нейшнл», аби здибатися з Едісоном.

— Чули новину? — озвався банкір, ледь Ковпервуд переступив поріг його кабінету. — Вони об’єднуються. Це все Шрайхарт. Якраз те, чого я боявся. Сімс із кредитної спілки «Дуґлас» буде у них фінансовим агентом. Я дізнався про це десять хвилин тому.

— Й я також, — з холодним серцем відповів Ковпервуд. — Нам слід було діяти рішучіше, але що про це тепер балакати. А на яких умовах вони об’єднуються?

— Вони отримують три нових акції за одну стару. Близько тридцяти відсотків акцій компанії тримачів залишається Шрайхарту, котрий має право продати їх або залишити собі на власний розсуд. Він гарантує їм певний відсоток на вкладений капітал. І це ми для нього все підготували — загнали йому дичину прямо в пастку.

— Так чи інак, йому все одно доведеться мати справу з нами, — міркував Френк. — Я ось що думаю: треба зараз же звернутися в міський муніципалітет і просити концесію на все місто. Цього можна домогтися. А якщо ми таку концесію отримаємо, то поставимо їх на коліна. Ми будемо в кращому становищі, ніж вони, оскільки у нас є компанії в передмістях. А самі з собою ми вже зуміємо об’єднатися.

— Це нам обійдеться недешево.

— Але не так уже й дорого. Швидше за все, нам зовсім не треба буде ні прокладати труби, ні будувати заводи. Ці джентльмени відразу ж прибіжать з пропозицією скупити наші акції, продати свої або об’єднатися. Тоді й будемо диктувати їм свої умови. Дозвольте мені діяти. До речі, ви часом не знайомі з цим Мак-Кенті, від котрого тут у вас у Чикаґо так багато залежить, Джоном Дж. Мак-Кенті?

Гравець, власник широкої мережі будинків розпусти, таємний пайовик численних підрядних контор і співвласник пивних закладів, без участі котрого не обирався жоден мер і жоден депутат, Мак-Кенті був янголом-охоронцем і захисником різномастого кримінального наброду Чикаґо, негласним ватажком політичних лаштунків, і природно, що у всіх справах і починаннях, де була потрібна санкція муніципалітету та законодавчих зборів штату, з ним хочеш не хочеш — доводилося рахуватися.

— Ні, я з ним не знайомий, але можу дістати вам листа до нього, — відповів Едісон. — А що ви надумали?

— Поки що не питайте. Дістаньте тільки солідну рекомендацію.

— Я це зроблю сьогодні ж і пришлю вам, — пообіцяв Едісон.

Ковпервуд розпрощався і пішов, а банкір став зважувати цей новий маневр. На Ковпервуда можна покластися. Він уже зуміє викопати яму конкуренту. Едісон часто дивувався винахідливості цього спритника і не сперечався, коли той робив щось дуже сміливе та зухвале.

Чоловік, про котрого в цю важку хвилину згадав Френк, був вельми барвистою та цікавою фігурою, типовою для Чикаґо та західних штатів того часу. Завжди усміхнений, люб’язний, ввічливий і вкрадливий, Мак-Кенті чарівністю та підступністю нагадував Ковпервуда, але відрізнявся від нього відомою брутальністю та примітивізмом, що не позначалося, правда, на його зовнішності. Вирізнявся грубістю, невластивою і навіть чужою Ковпервудові. Щось у натурі Мак-Кенті вабило до нього людський гомін великого міста, весь цей темний злочинний світ, що був схожий на його душу. Є такі люди, без художніх нахилів і духовних інтересів, котрі не мають потягу до чутливості і ще менше — до філософії. Та все ж завдяки своїй життєвій силі вони володіють якоюсь дивною привабливістю. Вони самі є наче згустком життя, не світлого, не дуже темного і багатошарового, як агат. Мак-Кенті потрапив в Америку трирічною дитиною — батьки його еміґрували з Ірландії під час голоду. Дитинство хлопчика минуло на південній околиці Чикаґо, в жалюгідній халупі з глиняною долівкою, яка стояла біля перехрестя залізничних колій, що спліталися тут у густу мережу. Батько Мак-Кенті працював на залізниці чорноробом-поденником і лише під старість був призначений десятником. Дітей у сім’ї було восьмеро, і Джону з ранніх років довелося самому здобувати собі кусень хліба. Спочатку його помістили хлопчиком у крамницю, потім він служив розсильним на телеграфі, підміняв офіціанта в корчмі і, нарешті, влаштувався барменом. З цього, власне, і почалася справжня кар’єра Джона Мак-Кенті. На нього звернув увагу один прозорливий політичний діяч, порадив йому вивчити закони і з часом висунути свою кандидатуру в законодавчі збори штату. Ще зовсім хлопчиськом Мак-Кенті багато чого ді­знався — він був свідком і фальшування виборчих бюлетенів, і купівлі голосів, і розкрадання бюджету, і всевладдя політичних лідерів, котрі розподіляли теплі містечка, а також хабарництва, кумівства, використання людських слабкостей — словом, усього, з чого в Америці складається (або складалося) політичне та фінансове життя.

У горішніх шарах суспільства існує якась упереджена думка, ніби на соціальному дні не можна чогось навчитися. Якби можна було зазирнути в душу Мак-Кенті, що так багато в себе вмістила і навіть організувала в певну гармонію, нас передусім вразили б своєрідна мудрість і ще своєрідніші нашарування його природи — жорстокість і ніжність, помилки та вади, що служили йому не тільки джерелом страждань, але і насолод. Ми побачили б жадібне, суворе життя первісної істоти, що керується тільки своїми інстинктами та потребами. І при всьому цьому у нього були манери та зовнішність джентльмена.