Ксана Рейлі - Наша спільна брехня, Ксана Рейлі

Розділ 20

— Усім привіт, — буркнув Арсен і хмуро подивився в мою сторону.

Я нічого не сказала, а просто відвела погляд, склавши руки на грудях. Якби знала, що він тут буде, то нізащо б не прийшла сюди.

— Арсенчику, я так рада бачити тебе, — сказала Віта й обійняла хлопця. — Ну що, ходімо в клуб?

Вона взяла під руку свого хлопця і він повів її до входу. Я ж прямувала одразу за нею, а біля мене йшов Арсен. Він час від часу дивився у мою сторону і це починало вже дратувати.

— Не очікував тебе тут побачити, — раптом заговорив Арсен.

— Повір, якби я знала, що ти будеш, то не прийшла б сюди, — буркнула я.

— Ми з тобою не вороги, Лі.

— Звісно, що ні. Тільки я дуже добре пам'ятаю нашу останню розмову. І ти сам сказав, що нам треба зупинитися.

— Це ніяк не стосувалося нашої дружби.

— Арсене, ми не можемо бути з тобою друзями, — сказала я та подивилася на нього. — І ти теж це прекрасно розумієш. Останнім часом з тобою щось відбувається і мені не подобається, що ти поводишся так, ніби я тебе дратую. Мені здавалося, що між нами з'явилося щось особливе, але я дуже сильно помилилася в цьому.

Охоронець без питань пропустив нас усередину. Напевно, той Тарас домовився про це. Спершу ми підійшли до гардероба і я зняла свою шубу. Натомість мені дали номерок, який я поклала в маленьку сумочку, щоб не загубити.
Коли ми зайшли в танцювальний зал, то я була вражена. Кольорове світло безупинно блимало, а гучна музика лунала з величезних колонок. Це було в рази краще за будь-які вечірки в будинках друзів. Потужні біти наче відлунювалися всередині й хотілося одразу ж піти танцювати. Людей було дуже багато. Вони веселилися, танцювали, пили алкоголь на барі. Хтось прийшов просто розважитися, а комусь захотілося знайти собі компанію на ніч.
Віта потягнула мене в кінець зали до столика, за яким сиділи незнайомі мені хлопці. Біля одного з них сиділа мила блондинка. Вона усміхнулась, коли побачила нас.

— Та-а-ак, це моя дівчина Віта, — заговорив Тарас і обійняв її однією рукою, — а це її подруга Лілі.

— Дуже приємно, — сказала я, усміхнувшись.

— Саша, — заговорив якийсь симпатичний блондин і простягнув мені свою руку.

Я потиснула її, а тоді сіла біля нього, бо там було вільно. Віта з Тарасом розмістилися разом на диванчику навпроти. Туди ж сів Арсен. Мені не дуже подобалося те, що доведеться перебувати під його пильним наглядом.

— Будете щось пити? — спитав якийсь хлопець. Як я почула, його звати Богдан.

— Мені можна якийсь коктейль, — відповіла Віта. — Лілі теж саме.

— Гаразд, як забажаєте.

Хлопець попрямував до бару, а я невдоволено подивилася на подругу. Ми ж домовлялися, що не будемо пити. Та Віта навіть не зважала на мене, бо весь цей час мило розмовляла зі своїм хлопцем. Вони почали цілуватися, тому мені довелося відвести від них погляд.

— Скільки тобі років, Лілі? — спитав Саша, розглядаючи мене.

— Ще нема вісімнадцяти, — відповіла я. — Взагалі я сьогодні вперше в клубі.

— Думаю, що тобі сподобається.

— Не знаю, — я знизала плечима. — А ти чим займаєшся? Десь вчишся чи працюєш?

— Я вчуся в місцевому коледжі, — сказав хлопець.

— Часом не в економічному? — поцікавилася я.

— Так, у ньому. Вже на другому курсі.

— Тоді ти точно мав би знати мого брата.

— Гм, а хто твій брат?

— Мартин Соколов.

— Оу! — трохи здивовано сказав хлопець. — Хто ж не знає Мартина Соколова? Багато чув про нього.

— Сподіваюся, хорошого? — мовила я.

— Звісно, — відповів той.

— Можеш не обманювати, — я засміялася. — Я в курсі, що у мого брата не найкраща репутація.

— Якщо чесно, то я навіть не знав, що у нього є така красива сестричка.

— Дякую.

Я усміхнулася, бо мені було приємно чути від цього хлопця компліменти. Краєм ока помітила, що Арсен спостерігає за нами. Байдуже!
Богдан приніс для нас з Вітою коктейлі та ще якийсь алкоголь для хлопців. Я зробила ковток гіркої рідини й мені одразу ж захотілося скривитися. Це щось не надто приємне, але я не хотіла показувати цього перед усіма, тому продовжила пити коктейль. Віті, здається, взагалі дуже сподобалося, бо вона так швидко випила його.
Від одного коктейлю в мене вже почала крутитися голова. Саша щось говорив мені, але я мало що розуміла з цього.

— Потанцюємо? — спитав він у мене.

— Можна, — я кивнула, усміхнувшись.

Можливо, хоч танці допоможуть мені трохи протверезіти. Саша взяв мене за руку і потягнув до танцювального майданчика. Я помітила, що Віта теж піднялася з диванчика та почала тягнути Тараса до нас.
Алкоголь допоміг мені розслабитися, тому я просто почала танцювати в такт музиці. Навіть не помітила, як ми з Сашею опинилися надто близько одне до одного. Він поклав свою руку мені на талію, притягуючи ближче. Я ж трохи напружилася, бо мені не дуже подобалася така близькість з ним. Я повернула голову до столика, за яким ми сиділи, та помітила, що Арсен уважно дивився на нас. Виглядав він досить роздратованим. Мабуть, це по-дурному, але мені хотілося, щоб він ревнував мене. Може, хоч тоді б я змогла переконатися, що Арсен справді щось відчуває до мене. Я повернула голову до Саші, а тоді глянула йому в очі. В один момент він нахилився близько, даючи зрозуміти, що от-от поцілує мене. Я різко відвернулася і лише відчула, як його губи ледь доторкнулися до мого вуха. Чомусь мені не хотілося з ним ніяких поцілунків. Та і таке відчуття, ніби я використовую його, щоб Арсен приревнував.
Саша, здається, зрозумів, що зараз йому ніяких поцілунків не світить. Він потягнув мене до бару та купив мені ще один коктейль. Я зробила декілька ковтків і мені цей більше сподобався, аніж попередній.

— Я зараз повернуся, — сказав до мене Саша.

Я кивнула і він попрямував кудись до виходу. Я глибоко вдихнула, оглянувшись по сторонах, а тоді знову зробила ковток алкоголю. В горлі раптом стало так сухо. Здається, від тих танців я ще більше сп'яніла. Насправді мені сподобалася ця атмосфера клубу. Як для першого разу досить непогано. Раптом я спиною відчула, що хтось стоїть надто близько до мене. Серце чомусь почало швидше битися, а я намагалася заспокоїти свої нерви.

— Може, тобі вже вистачить на сьогодні алкоголю? — прошепотів мені на вухо Арсен.

Мороз пройшовся по моєму тілу, змушуючи шкіру покритися зрадницькими сирітками. Я затамувала подих, а тоді повільно розвернулася до нього обличчям. Арсен стояв небезпечно близько і від цього з'явилися всередині якісь непідвладні мені бажання.

— Я ж прийшла сюди веселитися, тому буду пити стільки, скільки мені захочеться, — впевнено відповіла, хоча мій голос тремтів.

— Ем, а куди дівся твій кавалер? — поцікавився Арсен, не відриваючи свого погляду від моїх очей.

— Обіцяв, що скоро повернеться. Ми ще з ним не встигли натанцюватися.

— Як сумно. А мені здалося, що ти хотіла, аби я ревнував тебе.

— Бачу, що мені це вдалося, — сказала я та швидко облизала свої губи, які чомусь стали надто сухими.

— І навіщо ти це робиш, Лі? — спитав Арсен, опустивши погляд на мої губи.

— Бо мені так хочеться, — на видиху відповіла я.

— А ще чого тобі хочеться?

Арсен примружив свої очі, а я різко подалася вперед. Не знаю, що мною керувало, але мені страшенно захотілося цього поцілунку. Хлопець одразу ж відповів мені, притягуючи ближче до себе. Я поклала свої руки йому на шию, дозволяючи поглибити поцілунок. Це було не так ніжно, як раніше. Легкі покусування, необережні сплетіння язиків та цілий феєрверк емоцій всередині. Таких відчуттів ніколи ще раніше не було. Ми, наче зголоднілі, насолоджувалися одне одним. Я забула про те, де знаходжуся. Мені було байдуже, що це бачать інші. Я просто робила те, чого мені дуже сильно хотілося.
Коли нам обом забракло дихання, я трохи відсторонилася. Арсен притулився своїм чолом до мого, а я міцно заплющила очі. Голова крутилася, чи то від відчуттів, чи то від алкоголю.

— Потанцюєш зі мною? — раптом спитав він.

Я почула, що заграла повільна музика та розплющила свої очі, зустрівшись поглядом з Арсеном. Повільно кивнула, погоджуючись та усміхнулася.
Хлопець потягнув мене до середини залу. Він обійняв мене руками за талію, а закинула свої йому на шию.

— І що тепер? — спитала я, глянувши на нього. — Ти вже не відвертишся. Я бачу, що подобаюся тобі, як і ти мені. Нема сенсу приховувати цього.

— Поговоримо про це завтра, гаразд?

Я розчаровано відвела погляд, бо мені зовсім не сподобався такий хід подій. Я думала, що після такого поцілунку він запропонує мені зустрічатися.

— Я не хочу бути для тебе "однією з", — сказала я. — Краще скажи мені, що думаєш, щоб я не встигла закохатися в тебе.

— Ти вже встигла це зробити, — мовив Арсен, усміхнувшись.

— А от і ні!

— Так, Лі.

— Хочеш, щоб я зізналася, аби потішити твоє самолюбство?  Не вийде! Так, куди ж дівся мій Сергій? — я почала оглядатися.

— Саша, — виправив мене Арсен, ледь стримуючись, щоб не засміятися. — Його звати Саша.

— Яка різниця як його звати? — трохи роздратовано сказала я. — Він хоча б не приховував того, що я йому сподобалася.

Арсен раптом охопив моє обличчя своїми руками, змушуючи подивитися на нього.

— Мені ти теж подобаєшся, — серйозним тоном сказав він. — До того ж давно, але я думаю, що краще поговорити про це тоді, коли цей весь алкоголь зникне з твоєї свідомості.

— Думаєш, що якщо я п'яна, то нічого не розумію? Чи боїшся, що я брешу?

— Не руйнуй момент, Лі. Просто потанцюймо, добре?

Я видихнула, а тоді кивнула. Мабуть, він має рацію. Цей алкоголь щось робить зі мною. Для таких серйозних розмов треба свідомо думати. Напевно, Арсен просто боїться, що я на завтра не буду нічого пам'ятати. Тільки як я взагалі можу забути таке?
Ми обоє мовчали та просто хиталися з однієї сторони в іншу. Я притулилася міцніше до Арсена. Мені так сильно подобалося відчувати його близькість. Хотілося тонути в цих відчуттях та в приємному ароматі його парфуму.
Повільна музика завершилася, а я мріяла, щоб вона постійно була на повторі.

— Дякую за танець, — з усмішкою сказав Арсен.

Він швидко поцілував мене в губи, а тоді міцно обійняв. Мені хотілося, щоб він ніколи не відпускав мене.

— Ти знаєш, що дуже красивий? — спитала я, дивлячись на нього знизу вверх. — Це правда. У тебе гарні карі очі, але на сонці вони мають близький до янтарного колір. Мені подобаються твої брови. Бро-о-о-ови, уявляєш? А ще у тебе дуже класний одеколон.

— Здається, Лі, тобі вже час додому, — сказав Арсен, сміючись.

— Не хо-о-о-очу, — протягнула я та ображено надула губи.

— Я підвезу тебе.

— На мотоциклі?

— Ні, — Арсен похитав головою. — У таку погоду це небезпечно, тому я позичив у батька автомобіль. Ходімо!

— Але... Віта... Вона ж... — почала я.

— Не хвилюйся за неї. Вона зі своїм хлопцем. До того ж вони непогано розважаються.

Я подивилася на диванчик, на якому Віта цілувалася з Тарасом, сидячи в нього на колінах. Здається, їй зараз точно не до мене.

— Я тоді напишу їй, що їду додому.

Я витягнула свій телефон і швидко набрала повідомлення Віті. Арсен взяв у мене мій номерок з гардероба, а тоді забрав звідти мою шубу. Він допоміг мені вдягнути її, а потім міцно взяв мене за руку та потягнув до автомобіля.

— То ти тепер мій хлопець? — з усмішкою спитала я.

— Якщо ти дійсно хочеш, то  я буду ним, — відповів Арсен, глянувши на мене. 

—  Напевно, я справді хочу цього. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно